Берестейська земля з XI ст. належала до Турово-Пінського князівства і разом з ним до Києва, а наприкінці XII ст. з’єдналася з Волинню. Приблизні кордони її були: на півночі р. Наров, на заході лінія від середньої Нарови до середнього Вепру, на півдні р. Володавка і Верхня Прип’ять, на сході вододіл між Мухавцем і Ясельдою.

 

Столиця землі Бересть мав укріплений замок, який часто захищався від нападів ятвягів. Володимир Василькович побудував тут нові дерев’яні укріплення і кам’яний «стовп». 1288 р. берестяни виступили проти Мстислава Даниловича, бажаючи перейти під владу князя Юрія Львовича, за що Мстислав покарав їх тяжкими данинами.

 

Другим великим містом був Дорогичин над Бугом. На деякий час він потрапив до німецьких рицарів Добжинського ордену, Данило визволив місто і побудував тут «прекрасну» церкву Богородиці. У Дорогичині відбулася його коронація. Дорогичин був важливим торговим пунктом, про що свідчить велика кількість свинцевих пломб, знайдених тут.

 

Кам’янець на р. Лосні був укріплений Володимиром Васильковичем, який побудував тут кам’яний «стовп» — вежу, що збереглася до нашого часу. Менш значними поселеннями були: Мельник над Бугом, відомий церквою Богородиці, Кобринь та найвіддаленіший на північ Більськ, яким особливо опікувався Володимир Василькович. На кордоні з Польщею стояв Воїнь (Вогинь).

 

І.П.Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство. — Київ: Наукова думка, 1984. — с.27-28.

 

До писаної історія Київської Руси Пудляше (Берестейщина) вуйшла в кунцьові X ст., в сто літ послі створеня тої першої нашої державы. Першу згадку, якая в'яжеться з нашим регіоном, знаходимо в "Повісти "временных літ", пуд датою 983. Записано там: "Іде Володимир на ятвягув, перемуог ятвягув і взяв землю їхню". Тая выправа Володимира, закунчона перемогою над ятвягами і входом на їхню територію для єї ограбиня і зруйнованя, безсперечно в'яжеться з забезпечуваньом пувнуочно-захуднього одрізка границі Киїської держави, в тому Берестя і Дорогичина, якіє то міста були важними пунктами на торговому шляхові до Пуольщі і Захудньої Европы. Треба ще тут зазначити, що неправдивим є, створене пуольським істориком Яном Длугошом (помилково зрештою), твердінє, що Дорогичин був столицьою ятв'ягув. Як з археольогічних даних, так і з руських літописув виникає, що сії землі засельоны були оно слов'янським населіньом, а полуденна границя Ятвязької землі могла сягати найдалій до берегув Нарвы. Тоє помилкове твердінє Длугоша є однак і тепер часто розповсюджуване, бо „підважує” руськи характер тогдышнього Дорогичина.
В печатках ХІ століття претенсиї до Берестейської землі починає зголошувати сусідня Польща, якая за володіня Мєшка І і Болєслава Хороброго досягнула значної позиції в Середнюй Европі. В серпні-вересні 1013 року Болєслав Хоробри выправився, разом з допомогою степових печенигув, на захуодне пограниче Руси. Цілею теї виправи було заняти Берестє і Червенські Городы. Винищив вун велику територію руського погранича, але з причини конфлікту полякув з печенигами не досягнуто головного - Хороброму вдалось оно заняти Берестє. Червенські Городы вдалось йому заняти аж в 1018 рокові, в часі вуйны за владу в Київі.
Ярослав Мудри, послі свойого умуоцніня в Київі зусім не думав годитися з фактом займаня поляками захуоднього погранича Руси. Тому тоже вже в 1022 рокові повзяв выправу для одобраня Берестя. Виправа тая не була однак успішна. Остаточно Ярослав одобрав Бересте і Червенські Городы в 1031 рокові.
Послі смерти Ярослава (1054р.), Берестейщина, разом з Волынею, з которою була зв'язана географічне, етнічно і політично, вуйшла в склад наділу одного з молодших сынуов Ярослава - Ігора (вмер в 1060) якій володів у Володимирові Волынськум. В 1057 р. волынські наділ забрав для себе велики князь київськи Ізяслав і долучив до столичної дильниці. Ізяслав два рази (в роках 1068-9 і 1073-76) тратив великокняжи престол і Волынь з Берестейщиною попалися у володінє Всеволода Ярославича, а послі (в роках 1073-76) в руки Олега Святославича, сына тогдышнього київського князя. Послі смерти Ізяслава (1078р.) Волынь з Берестейщиною, Галичиною і Турово-Пинщиною выдалилися в оддільне князтво пуд володіньом Ярополка Ізяславича. До галицьких волости міли однак претенсиї сыны Ростислава Володимировича (внука Ярослава Мудрого), а до Волыні сын Ігора - Давыд. В часі вуйни з Ростиславичами за Галич, Ярополк був в 1086.р. забити. Ростиславичі взяли для себе Галичину, а Волынь одержав Давыд. Пувнуочня частина Волыні, тзн. Берестейщина і Погоринє, київськи князь Всеволод Ярославич одділив і долучив з Туровщиною, якою володів брат Ярополка - Святополк Ізяславич (од 1093 р. велики князь київськи). Святополкове володінє Берестейщиною потверджоне було на з'їздові в місті Любечові (1097 р.), на которум приня засаду, що кожний володіє в волості, котору переняв послі свого, батька - ''вотчині".
В тому самому 1097 рокові почалася тзв. волинська вуйна, триваюча до 1100 р. Давид, боявшися, що Ростиславичи могут забрати йому Волынь, намовив до выступіня против їх Святополка. котори тоже мів в своїх руках волынські волости - Берестейщину і Погоринє. Святополк ув'язнив гостюючого у його Василька Ростиславича і видав Давидові, який Василька осліпив і ув'язнив. Василькових волостей Давид однак не заняв, а послі події так пошли, що втартив вуон навіт Волынь - на користь ... Читати далі »