До писаної історія Київської Руси Пудляше (Берестейщина) вуйшла в кунцьові X ст., в сто літ послі створеня тої першої нашої державы. Першу згадку, якая в'яжеться з нашим регіоном, знаходимо в "Повісти "временных літ", пуд датою 983. Записано там: "Іде Володимир на ятвягув, перемуог ятвягув і взяв землю їхню". Тая выправа Володимира, закунчона перемогою над ятвягами і входом на їхню територію для єї ограбиня і зруйнованя, безсперечно в'яжеться з забезпечуваньом пувнуочно-захуднього одрізка границі Киїської держави, в тому Берестя і Дорогичина, якіє то міста були важними пунктами на торговому шляхові до Пуольщі і Захудньої Европы. Треба ще тут зазначити, що неправдивим є, створене пуольським істориком Яном Длугошом (помилково зрештою), твердінє, що Дорогичин був столицьою ятв'ягув. Як з археольогічних даних, так і з руських літописув виникає, що сії землі засельоны були оно слов'янським населіньом, а полуденна границя Ятвязької землі могла сягати найдалій до берегув Нарвы. Тоє помилкове твердінє Длугоша є однак і тепер часто розповсюджуване, бо „підважує” руськи характер тогдышнього Дорогичина.
В печатках ХІ століття претенсиї до Берестейської землі починає зголошувати сусідня Польща, якая за володіня Мєшка І і Болєслава Хороброго досягнула значної позиції в Середнюй Европі. В серпні-вересні 1013 року Болєслав Хоробри выправився, разом з допомогою степових печенигув, на захуодне пограниче Руси. Цілею теї виправи було заняти Берестє і Червенські Городы. Винищив вун велику територію руського погранича, але з причини конфлікту полякув з печенигами не досягнуто головного - Хороброму вдалось оно заняти Берестє. Червенські Городы вдалось йому заняти аж в 1018 рокові, в часі вуйны за владу в Київі.
Ярослав Мудри, послі свойого умуоцніня в Київі зусім не думав годитися з фактом займаня поляками захуоднього погранича Руси. Тому тоже вже в 1022 рокові повзяв выправу для одобраня Берестя. Виправа тая не була однак успішна. Остаточно Ярослав одобрав Бересте і Червенські Городы в 1031 рокові.
Послі смерти Ярослава (1054р.), Берестейщина, разом з Волынею, з которою була зв'язана географічне, етнічно і політично, вуйшла в склад наділу одного з молодших сынуов Ярослава - Ігора (вмер в 1060) якій володів у Володимирові Волынськум. В 1057 р. волынські наділ забрав для себе велики князь київськи Ізяслав і долучив до столичної дильниці. Ізяслав два рази (в роках 1068-9 і 1073-76) тратив великокняжи престол і Волынь з Берестейщиною попалися у володінє Всеволода Ярославича, а послі (в роках 1073-76) в руки Олега Святославича, сына тогдышнього київського князя. Послі смерти Ізяслава (1078р.) Волынь з Берестейщиною, Галичиною і Турово-Пинщиною выдалилися в оддільне князтво пуд володіньом Ярополка Ізяславича. До галицьких волости міли однак претенсиї сыны Ростислава Володимировича (внука Ярослава Мудрого), а до Волыні сын Ігора - Давыд. В часі вуйни з Ростиславичами за Галич, Ярополк був в 1086.р. забити. Ростиславичі взяли для себе Галичину, а Волынь одержав Давыд. Пувнуочня частина Волыні, тзн. Берестейщина і Погоринє, київськи князь Всеволод Ярославич одділив і долучив з Туровщиною, якою володів брат Ярополка - Святополк Ізяславич (од 1093 р. велики князь київськи). Святополкове володінє Берестейщиною потверджоне було на з'їздові в місті Любечові (1097 р.), на которум приня засаду, що кожний володіє в волості, котору переняв послі свого, батька - ''вотчині".
В тому самому 1097 рокові почалася тзв. волинська вуйна, триваюча до 1100 р. Давид, боявшися, що Ростиславичи могут забрати йому Волынь, намовив до выступіня против їх Святополка. котори тоже мів в своїх руках волынські волости - Берестейщину і Погоринє. Святополк ув'язнив гостюючого у його Василька Ростиславича і видав Давидові, який Василька осліпив і ув'язнив. Василькових волостей Давид однак не заняв, а послі події так пошли, що втартив вуон навіт Волынь - на користь Святополка.
В 1101 р. дошло ще до вуйни за Берестейщину, поміж Святополком і його братанком Ярославом, для якого була то тоже вотчина - хотів взяти єї силою.
Через кількадесят найближших літ (до 1142р.) Берестейщина, разом з Туровом, була в безпосередньому володінню київських князюов - Святополка (1093-1113), Володимира Мономаха (1113-1125) і його сынуов - Мстислава /1125-1132/, Ярополка /1132-1139/ і Вячеслава (1139-1146 і 1154, з чого в Київі в 1139 і 1154 р.).
В 1142 р. Всеволод Олегович заняв Турув, Берестє і Дорогичин, і оддав своїм союзникам - двоюрудннм братам - Володимирові і Ізяславові. Володимир отримав Турув, а Берестейщина знов получилася з Волинею, в которуй володів Ізяслав. Посли смерти Ізяслава (1154р.) князтво було подільоне поміж трох його сынуов. Ярослав отримав схуодню часть з Луцьком, Мстислав захуодню частину з Володимиром, а Берестейщина попалася в руки Ярополка.
Смерть Мстислава (1171) принесла далійший поділ його земель. Найстаріши з сынуов, Святослав, отримав Червенську землю, найбуольш енергічны Роман почав володіти у Володимирові, а в Белзі Всеволод. В 1171 р. вмер тоже Ярополк і Берестейщина досталась наймолодшому з Мстиславичув - Володимирові. Послі хуткої смерти Володимира (1173), його місце заняв Василько Ярополчич, якому належалася вона по батькові. Василько центр своєї волости перенюос з Берестя до Дорогичина. Не мівші вже зо сторони Київа допомоги против ятвягув, Василько старався уложити як найліпші односинн з Мазовшом, якому тоже загрожувало тое войовниче племено. Завершиньом теї політики було вінчане Василька з дочкою князя Болесдава Кендзєжавого.
В 1177 р. з невідомих причин напав на Берестейщину минськи князь Володимир. Ударив вуон на Бересте. Василько однак, отримавши допомогу од Мазовша, побив Володимира. Поляки однак осталися в Бересті. Василько повернувся до Дорогичина. Як бачимо, поділ Руси на удільны князтва і взаїмна боротьба поміж князями уможливили полякам інгеренцію в справи своїх схуодних сусідув. Найбульш активну схуодню політику вюов Казимир Справедливы.
Володимир минськи однак не зрезигновав зо своїх плякув і знов ударив на Берестє, которе заняв послі пувгодинної боротьби. Здобнв тоже Дорогичин. З допомогою Василькові пришов мазовецьки князь Лєшек і вспуольными силами вдалося їм одобрати Дорогичин. Ефектом теї вуйни був поділ Берестейщини, бо Бересте осталося в руках Володимира.
Послі смерти Василька (1177), почав володіти в Дорогичині князь, про которого не маємо жадных інформація ким був. Натоміст Берестє переняв послі Володимира червенськи князь Святослав Мстиславич - недовго перед 1182 р. Святослава в його боротьбі за Берестє спомагав правдоподобно Казимир Справедливу, будучий його дядьком. Населінє Берестя хутко однак збунтовалося против того володара. Причиною бунту і вигнання Святослава були правдоподобно высоки данини накиньони Казимиром за його допомогу Святославові в заволодіньові Берестьом. Примушоны шукати допомоги, Святослав знов звернувся до Казимира, а берестяны попросили допомоги у Всеволода белзького і в Галичові.
Ведьона пуольським вуойськом осада Берестя тривала дванадцеть дьон і почало воно, не приготовльоне до так довгої воєнної выправы, бунтоватися. Однак власне тогды надишли з допомогою Берестьові русь ки вуйська, що примусило полякуов до битви. Сильны натиск руських лучникув на ліве крило пуольських вуойськ спричинив велики страты. Полякам однак вдалося затримати той наступ. Водночас здобули вони перевагу на правому крилі і могли пересунути часть вуойська на загрожоне ліве. Вуйська князя Всеволода мусили одступати. Недовго послі здобуте було Бересте, а провуодники бунту покараны смертьою. Не залякало тое однак берестян, котори просто отруїли Святослава, коли той обняв оно владу у містові.
Наступним володарем Берестя став Роман Мстиславич. Будучи вже князьом володимирсько-берестейським, Роман енергічно приступив до розшірування своїх володінь. Спеціальну увагу звернув на Галич. В 1187 р., послі смерти Ярослава Осмомнсла і выгнаня місцьовнми боярами його сына Володимира, запрошено Романа до володіння в Галичові - 1188 р.
Ще перед обняттьом престолу в Галичові, Роман, будучи певним, що Галицьке князтво тривало знайдеться в його руках, одступив Володимир і Берестє Всеволодові белзькому і присягнув, що не буде мів претенсій до одданих земель. Його князюване в Галичові було однак барзо коротким, бо вибив, його стамтуоль угорськи король. Роман зостався без земель, бо Всеволод, покликуючись на Романову присягу, не хотів звернути йому Володимира. Зробив тоє оно по інтервенції Рюрика, тестя Романа. В 1191 р. Роман, пришовши до себе послі невдач, зачав домагатися й Берестя, що вкунцьові осягнув. Судивши з заховання берестян посли смерти Романа, вмів вуон, в одразніньові од свого попередника, здобути прихильность і пошану своїх громадян.
В тому самому 1191 рокові, дорогичинськи князь, ближей нам не відомы наступник Василька, який узалежньоны був од Казимира, виступив против його, вступивши в союз з ятвягами. З огляду на своє безпосередне сусідство з Ятвязькою землею, мів Дорогичин величезне милитарне значине тоже і для пуольських земель. Союз дорогининського князя з ятвягами виставляв польські землі безпосередньо на атак того племена. Тому тоже вже в 1192 р. зорганізовано пуольську виправу на Дорогичин, здобуваючи город і змушуючи його володара до вызнаня переваги Казимира. Потум Казимир заатаковав перемуог ятвягув, накладаючи на їх данину.
Смерть Казимира перервала польську інтервенцію в справи невеликих, пограничннх руських князтв, тим буольш, що Роман Мстиславич, ставшися остаточно знов володарем Галича (1199), створив сильну мілітарно і економічно державу - Галицько-Волынську Русь.
Володінє Романа не тривало однак довго. Вже в 1205 р. загинув вуон в битві пуд Завихостом. Осталось по юом двох сынуов - Данило (ур. в 1201 р.) і двохлітні Василько, котори выгнаны разом з матерою боярами знайшлися в Пуольщі, на дворі князя Лешка Білого.
В 1209 р. цілу Берестейщину заняв Лєшек. Жителі Берестя скликали тогды віче І вымогли на пуольському князьові оддане міста Романовичам - Данилові і Василькові - которих "зустріли з великою радостею, як би бачили самого великого Романа" (Галицько-Волннськи літопис). Досягнувши повнолітности, Данило почав одбиранє земель свого батька. При допомозі тестя, Мстислава Удалого, одобрав Володимир, а в 1238 р. остаточно засів на престолі в Галичові.
Володіне Данила і Василька е винятковим прикладом згоды і зрозуміня двох спувволодаруов однеї держави. Ще перед остаточним завершиньом боротьби за Галич (з угорським корольом і епомагаючими його боярами), обадва браты визначили граніці своїх володінь. Данило, заховуючи для себе Галич і Забуже (Холмщину і Перемышльщину), одступив Василькові Волынь (в тому і Берестейщину) - коло 1225 р.
В 1229 р. Данило і Василько, ішовши з допомогою мозовецькому князьові Конрадові, оставили в Берестьові пинського князя Володимира з з заданьом оборони міста перед ятвягами. В тому самому часі з поляками - ворогами Конрада - войовали литуовці і думавши, що берестянн через той факт в мирові з їми, пудншли до Берестя. Володимир сказав однак - "хоч вы в мирові то не зо мною" і выйшов з міста з берестянами і перебив їх всіх.
Союз Романовичув з Конрадом не був тривалы, бо вже в 1235 р. Конрад напав і здобув Дорогичин з Мельником. В 1237 р. переказав заняту територію хрестоносному орденові Добжинських братуов. Вже однак в наступному рокові Данило вигнав їх з Дорогичина і прилучив його до своїх земель на лівому берегові Бугу (Забужа). Тим способом Дорогичин і Мельник стали частиною Галицького князтва. яким безпосередньо управляв Данило, а Більськ і Берестє остали при Васильковуй Волыні.
Наступним важним епізодом в історії Берестейщини був монгольськи наїзд на Галицько-Волынську державу. В Галицько-Волынському літописові знаходимо запис про велики знищеня в околицях самого Берестя, та згадок про знищинє міста (що подає ХVI-вічны польськи історик Стрийковськи, згадуючий про заволодінє їм через литовського князя Ердвила) не маємо.
Одділінє Дорогичина од Берестя, зробльоне Данилом, могло викликати невдоволіне місцьовнх боярув, що могло статися причиною бунту против князя в 1242 рокові. Тогды то Данило, який повертав до своєї держави послі татарського наїзду не був впущоны до Дорогичина. Оминув вуон його, коб повернутися послі з сильною дружиною. Послі завзятої боротьбы Дорогичин був здобуты, а збунтованы "держатель града" покараны смертьою. Данило одбудовав Дорогичин по тых досыть великих знищинях і побудовав тоже церкву св. Богородиці. Власне в туой церкві в 1253р. одбулася його коронація на короля Руси. Сталось тоє в часі виправи против ятвягув, тому не одбулися при туой нагоді буольши урочистости.