Регіональний герб походить од гербу на печатях володаря Берестя Юрія Другого. Він широко використовувався у Волинський державі. Подібний символ має її столиця і духовний центр - місто Володимир. З часів ВКЛ за Волинською землею, Волинню у вузькому сенсі, закріпляється герб у вигляді хреста на червоному тлі. В той час, як у другій половині держави, так званому Волинському Поліссі або Західному Поліссі, продовжували використовувати старий герб і його особливості. Тут його мали на своїх печатках місцеві князі Четвертинські і Сокольські, а також переселенці Шуйські. Зв'язок з грецьким впливом на Русь, іконописними традиціями Пинської землі, нащадками Рюриковичів, символікою Берестейського воєводства ще більше підкреслюють регіональну значність Руської Погоні. В ХХ столітті права на її використання були підкріплені діяльністю синьожупанників і трагічною долею Івана Пекарського. Герб символізує переможну силу життя, його оборонців.  

• окання, тобто візрізнювання голосних наверхнього підйому в ненаголошених складах (молоко, корова),
• тверді передньоязичні і губні (дерево, береза, пиво),
• займенники він, вона, воно
• займеники у родовому відмінку однини фиступають з упрощенням деяких звукових груп (теї, меї, твеї, свеї)
• одповідньо звучать форми орудійної однини (тею, мею, твею, свею)
• сполучення dj вимовляється як ж (хожу)
• кв перед ятем вимовляється як кв (квітка)
• мяккі д і т вимовляються без фрикативного елементу (дід, тісто)

• ікавізм, тобто рефлекси етимологічних о, е в новозакритих складах вимовляються як і (хліб, сіно, дім, підлога),
• після м’яких і шиплячих приголосних зберігається наголошений звук [а] (яблуко, ягода, дякувати, тяжко) 
• у ненаголошеній позиції [е], [и] зближуються (висна, типер, посійиш)
• наголос на передостаній склад у формі другої особи множини теперішнього часу дієсловів першої дієвідміни з нерухомим наголосом на особовому закінчені (несете, берете)
• вимовляння сполучення мн замість [мj] перед а (мнята, мнясо)
• префікс -од (однести, одвезти)
• приголосні з, с, ц помякшуються в суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-, -ець (сільський, хлопець, палець)
• у формах дієслів теперішнього часу виступає закінчення з мяким - ть (ходить, носить, робить),
• дієслів є
• вказівний відмінок числівника (одьон)
• закінчення орудійного відмінка однини іменників жіночого роду та узгоджених з ними прикметників і присвійних займенників виступає у формі -ою, -ею (ногою, довгою, нашою)
• в іменників середнього роду зберігається давнє закінчення є: (весіллє, сміттє)
• іменниковs утворення із суфіксом -иско (пасвиско)
• прикметники та займеники мають довгі нестягнені закінчення (кривая, стариї, тяжкиї)
• родовий відмінок однини прикметників і займенників на - еї (молодеї, свеї, нашеї)
• дієприкментники минулого часу мають суфікс -ан- (біляний, плетяний),
• у давальному і місцевому відмінках кінчаток –ові (синові, батькові),
• у місцевому відмінку множини іменників кінчаток -ох (грудьох, дверох)
• пестливо-здрібнілі форми утворюються за допомогою суфіксів -ко (Степанко, Ондрійко)
• шиплячі приголосний в особових формах дієсловів (сечеш, сечуть)
• наявність приголосного л основи після губних у першій особі однини і третьої особи множини при основі на губний в останіх формах дієсловів другої відміни (ловлю, ловлять, куплю, куплять)
• інфінітивна на –ити (носити, возити), -чи (могчи, спечи)
• вказівний займенник сітий, сіта, сіте
• особовий займеник множини віте разом з ви

• зганути
• міти 
• тяжко
• хутко 
• вельми
• мніго
• ниц
• скіль
• дитина