В нашій скрині лежать оповідання, вірші, статті про звичаї Берестейської землі. Її називають Побужжям, Підляшшям і Поліссям. Найбільші наші міста Бересть, Кобринь, Каменець, Більськ, Біла, Дорогичинь, Мельник і Володава. Трапляються тут оповідання про звичаї не тільки Берестейщини, а ще Пинщини і Ковельщини, та інших країв наших.

 

В нашій скрині зберігаються рузмаїтиї обряди Побужжя: колядки, веснянки, рогульки, бородайки, купали, перепілки, госені ... Їх значення не зрозуміло для того, хто втратив початок клубка. Зо всіх наших казок перше місце займають розповіді про Котигоршка і Телесика. Нижче подано записи ХІХ століття з містечка Дорогичиня (колишнього Кобринського повіту, а нині повітового центру).

 

КОТИ-ГОРОШОК, ВЕРНИГОРА І ЩАВИДУБ

 

Батько з сином копали колодяз – викопали каменя, треба його викинути, - батько побіг кликать людей. Покі батько ходив, а син взяв викинув. Приходить батько з людьми, - люде злякались і хтіли його убити. Вюн пудкинув каменя і пуд хватив – люде і повтикали.

Копають далі, викопують шпільку.

- Пойди, каже, батьку до коваля, нехай зробить з сієї шпильки булаву в три пуди, а як не зробить, то я вас обох заб’ю.

Коваль зібрав усю сталь і зробив булаву в три пуди.

Принюс батько; пудкинув син ту булаву; ударилась булава об його лоб і розбилась.

- Се, каже, не з шпилькі зроблена булава. Іди до коваля, нехай із шпильки зробить.

Положив коваль шпильку в огонь – вона так і роздулась. Зробив вюн з єї булаву. Принюс батько.

Син кинув єї раз, ударилась вона об лоб – не розбилась; кинув другий раз, ударилась знов і не побилась; кинув третій раз – не побилась.

- Тепер, каже, батьку, я пойду в світ.

Взяв торбу й булаву і пошов. Іде та йде. Судосився з чоловіком, а то був Вернигора; в в’юн був Коти-горошок. Пошли вони вже в двох – ідуть та йдуть. Судосились з чоловіком, а то був Щавидуб. Пошли всі разом; бачать стадо статку, а їм уже їсти хочеться. Вернигора взяв тлусту корову і зостався смажити, а тиї пошли. От судомився Вернигори чоловік, сам на корок, а борода на локоть; несе сто пуд сіна і бочку води для свого статку. Перелічив статок – нема корови.

- Хто взяв корову? – каже.

- Я – каже Вернигора.

 - Давай биться, - каже чоловік на корок, а борода на локоть.

Бьються. Прибив той Вернигору і пошов. Приходять Коти-горошок і Щавидуб. Взяли знов корову; остався тепер Щавидуб смажить, а Коти-горошок пошов. Іде знов чоловік на корок, а борода на локоть: несе сто пуд сіна і бочку води для свого статку. Перелічив статок – нема знов корови.

- Хто взяв корову? – каже.

- Я, - каже Щавидуб.

- Давай биться, - каже той чоловік.

Бьються. Прибив той Щавидуба і пошов. Приходить Коти-горошок, взяв корову і смажить. Іде знов дід на корок, а борода на лікоть; несе сто пуд сіна і бочку води для свого статку. Перелічив статок, знов нема корови. Питає:

- Хто взяв корову?

- Я, каже Коти-горошок.

- Давай биться, - каже дід.

Бьються. Прибив той Коти-горошок того діда булавою; зовсім збив його, так що в’юн ледь бо до дому зайшов. Пошли тоді вони всі – Коти-горошок, Вернигора і Щавидуб. Коли бачать – чоловік по стамині гонить статок на хату, а там трава наросла. Коти-горошок каже:

- Дурний ти, дурни; скоси траву, то вони поїдять, а по страмині вони не залізуть.

Чоловік взяв скосив траву і дав статку і каже їм:

- Дяку вам, що ви навчили.

Заплатив їм добре. Пошли вони. Ідуть та йдуть, коли вже вечір. Зайшли вони ночувати до одного чоловіка, а той чоловік каже:

- Не знаю де ви ляжете спать, люде добри, у мене мишей такого.

- Я тобі принесу звіра, каже Коти-горошок, такого, що всіх подушить.

Там люде такі дурні були, що з роду нічого не відали і кота ніколи не бачили. Коти-горошок принюс кота, той кют удушив усіх мишей, так іх і поклав на громаду. Заплатили йому. От просят Коти-горошка, щоб навчив, як угадувать день:

- У нас, кажуть, не має дня, усе ніч.

Вони були дурни, їм було все рівно.

- Я вас, каже Коти-горошок, научу.

Принюс їм півня і посадив на сідало. От заспівав півень на ранок. Вюн каже:

- От зараз буде день; вставайте.

Тиї повставали і питають Коти-горошка:

- Що ж уют буде їсти, як усіх мишей поїсть?

- Усе, каже, хоч і квас.

А вони подумали, що в’юн сказав вас, да й злякались. Коти-горошок, Вернигора і Щавидуб пошли собі, а тиї люде заперли кота в хату, а сами в клуню, повилазили на стогі. Кют вискочив, до їх, вони полякались да й попадали, а кют все мявкає, да мявкає …

 

 

Подивитись мультфільм "Котигорошко" http://www.youtube.com/watch?v=I4-NHBUFhDY

 

ПРО ВІДЬМУ (в селі Хотіслав Малоритського повіту вона називається "ПРО ПИЛЕСИКА")

 

Був собі дід і баба, і не було в них дітей. От дід застругав палочку, а баба вложила ту палочку в колиску і колише. Вирос із палочки син да й каже:

- Пойду, я, мамо, ловити риби.

- Чого ти пуйдеш, каже мати? Коб ще ти синку не утонув.

- Може що найду – кажуть много риби є. От вюн узяв човник і поїхав риби ловити.

Опекла мати пирогуив і понесла йому снідати. Прийшла до берега дай й каже:

- Ой синочку, голубочку,

Принесла я тобі їсти

І снідати, і синка

Іванка одвідати.

Не чуть ніде синка Іванка, вона й знов гукає:

- Ой синочку, голубочку,

Принесла я тобі їсти

І снідати, і синка

Іванка одвідати.

Почув вюн да й каже:

- Тож моя матка кличе,

Тож мені рудна кличе,

Принесла мені обідати,

Прийшла мене одвідати.

Приплив до берега, поснідав, оддав рибу і пошов знову ловит. Ловить да й ловить, коли чує аж гукає хтось:

- Ой синочку, голубочку,

Принесла я тобі їсти

І снідати, і синка

Іванка одвідати.

А то відьма подслухала, як його рудна матюнка кликала да й захотілось їй поймать його. Почув вюн да й каже:

- Тож моя матка кличе,

Тож мені рудна кличе,

Принесла мені обідати,

Прийшла мене одвідати.

Приплив вюн до берега, а відьма взяла його за ноги і понесла до дому. Прийшла до дому, постукала в двері і каже:

- Дохна-Прахна! Одчини!

Дохна-Прахна одчинила. Вона синка-Іванка посадила на припічок да й каже:

- Дохна-Прахна! Нагостри ножа да заріж синка-Іванка, а я пойду на весілля.

Пошла вона на весілля, а Дохна-Прахна нагострила ножа, пудойшла до Іванка да й каже:

- Ляж зо мною спати. 

- Я, - каже, - не знаю, як тут ложитись на чужому селі. Покажи мині, то я побачу да й собі так ляжу.

Лягла вона; той вийняв ножа і зарізав її. Дивиться вюн аж стоять вертьоги. От в’юн узів перекраяв її на чотири кавалки, положив в вертьоги і поставив в чотирьох кутках; а сам виліз на явор да й седить.

Стара відьма приходить з весілля, стукає в двері:

- Дохна-Прахна, одчини! Дохна-Прахна, одчини!

Не чути ні кого. От вона вибила двері, увійшла у хату – виїла з одної вертьоги, з другої, з третєї; як уже все поїла, вийшла на двір, пуд явор, лягла да й каже:

- Поватюшки,

Покатюшки

Синка-Іванка

Наївшися.

А той сидить на яворі да й каже:

- Поватюшки,

Покатюшки,

Дохни-Прахни

Наївшися.

- Яка то, - каже відьма, - мене дивна пташка дражнить?

- Поватюшки,

Покатюшки

Синка-Іванка

Наївшися.

А той їй одказує:

- Поватюшки,

Покатюшки,

Дохни-Прахни

Наївшися.

За третім разом його відьма й побачила.

- Е, - каже, - дак се ти мою Дохну-Прахну спорадив.

Зараз побігла до коваля й каже йому:

Ковальок, ковальок

Накуй мині сокирок.

Наковав їй коваль сокирок, вона прибігла до явора, як рубне, то сокирка й переб’ється, як рубне, то сокирка й переб’ється. Поломала вона всі сокирки і побігла до коваля; а в’юн сидить. Коли дивиться – аж летять гуси. От в’юн і каж їм:

- Гуси-ливи,

Скиньте мині

По перині,

Я висиплю

Овса бочку.

- За нами, - кажуть, - летять багатші, вони тобі скинуть.

Летять други гуси, в’юн і тим каже:

- Гуси-ливи,

Скиньте мині

По перині,

Я висиплю

Овса бочку.

Скинули йому по перині, вюн зробив собі крила і полетів до дому. Баба насипала обідати, ообідали вони і полягали спать; а баба ложки миє. Коли приходить відьма да й каже:

- Дай я тобі поші поськаю.

Та лягла.

- Перевернись, - каже.

Та перевернулась, а відьма взяла гарячою смолою і залила їй очі; а заганула котику, коб в’юн продер синкови-Іванкови очі. Котик продрав, вона взяла його сліпого до дому да й з’їла.

 

 

Подивитись мультфільм "Івасик-Телесик" http://www.youtube.com/watch?v=I4-NHBUFhDY

 

Буг, Бересть, Західне Полісся, руська віра, фольклор, язичництво