У різних довідкових текстах можна прочитати, що Побужжя, на тлі сусідніх північних і східних регіонів виділяється своїми мягким і теплим кліматом.

На Берестейщині господарства традиційно продовжували сіяти теплолюбиву гречку на 6 тисячах гектарах. Тут в садах росте виноград, грецький оріх, абрикос і, недавній, персик. Незаважаючи на травневі заморозки, на Побужжі плоди зав'язуються з 40% квітів персика. При доброму догляді одне персикове дерево тут родить до 30 кілограмів плодів. З 1993 року в с.Замшани на Малоритчині ростять у промислових масштабах хмель кількох сортів. Його ліани сягають вісьми метрів. На сільському полі працюють два товариства білорусько-германський "Бізон" і "Білхмельагро". Перше з них постачає Берестейському, Лідському і Мінському броварам по 40 тон хмелю в рік. Початково усю продукцію забирав берестейський бровар, пізніше добавились інші. Тепер половина хмелю, вирощеного "Бізоном", іде на потреби мінського бровара "Криниця". Вона закриває третину його потреб. Друга компанія спеціалізується виключно на міський компанії "Криниця". В невеликій кількості малоритський хмель продають в Росію. Близько 12 тон на рік вирощує "Білхмельагро" на Пружанщині.

Добре себе почувають на Побужжі дикі теплолюбиві рослини.

На Мухавці рано сходить лід й тому в Бересті тренується національна збірна по водних видах спорту.

Одним із завдань Поліського загону Інституту археології (начальник Ю. В. Кухаренко) було визначення північної межі розповсюдження так званих парних курганів VIII - X ст. н. е.. Археологи почали вивчати ці кургани порівняно недавно, і територія їх поширення ще не встановлена ​​з достатньою точністю. Відомо, що у верхів'ях Турій та Прип'яті, тобто на землі літописних волинян, крім звичайних курганних могильників XI - XIII вл. н. е.., є і курганні могильники більш раннього часу - VIII-X ст. н. е.. Число курганів в могильнику завжди парне: два, чотири, шість і т.д., а загальна кількість їх не перевищує десяти. Кожна пара складається з великого і маленького курганів, розташованих в декількох метрах один від одного. Насипи курганів земляні, круглі в плані, висотою до 2 м. Діаметр насипів коливається від 6 до 12 м. У верхів'ях Турій та Прип'яті такі могильники досліджені поблизу сіл Перевали (Я. Фітцке) і Головно (Ю. В. Кухаренко). В курганах розкопаних тут, виявлені поховання з з трупоспаленнями на горизонті. Речей у похованнях, за винятком поодиноких уламків глиняних посудин, немає. Серед уламків кераміки зустрічаються як ліпні, так і зроблені на примітивному гончарному крузі.

 

Поширення могильників з «парними» курганами в західних районах Брестської обл. 1 - Лумна; 2 - Бабенка; ж - Подбурье, 4 - Гультяї, 5 - Русили; в - Кощаники; 7 - Радость; 8 - Угляни; 9 - Великий Ліс; 10 - Красник, 11 - Труханович, 12 - Смоляница; 13 - Черевчиці; 14 - Босяч

 

Раніше вважалося, що на півночі подібні могильники поширені не далі р. Мухавца (Черевчиці, Босяч). У 1962 р., проте, могильник з подібними з подібними «парними» курганами був виявлений значно північніше - у дер. Радість в районі Кам'янця (Ю. В. Кухаренко). Кургани містять поховання з тілоспаленням того ж характеру, що й описані вище. Для визначення межі розповсюдження подібних могильників у північних по відношенню до Волині районах Берестейщини в 1965 р. мені було доручено провести археологічну розвідку, в результаті якої могильники з «парними» курганами були виявлені у наступних сіл Берестейської обл.: Лумна, Каменецький р-н. Могильник в даний час складається з семи насипів. С.142 Бабенка, Каменецький р-н. Могильник знаходиться в урочищі Язвино. Складається з двох курганів, але один з них розорали майже повністю. Подбурье, Каменецький р-н. Могильник з двох курганів. Угляни, Каменецький р-н. Могильник знаходиться в урочищі Кути на р. Лісна. Могильник знаходиться в урочищі Кути на р.Лесній. Складається з двох курганів. Великий Ліс, Пружанський р-н. Труханович, Пружанський р-н. Могильник складається з двох курганів. Знаходиться на р. Ясельда. До цих семи могильників, обстеженим мною, мабуть, слід додати, судячи з відомостями Ф. В. Покровського, ще могильники у сіл Гультяї, Русили, Кощаники і Смоляница. На жодному з названих могильників, виключаючи могильник у дер.Радость, розкопки не проводилися. Проте, судячи по топографічній положенню могильників, формі, кількості і розташуванню курганів, їх з повною впевненістю можна віднести до пам'ятників того ж типу, що й могильник у дер. Радість. У цих же районах відомі і курганні могильники іншого типу, пов'язані з більш пізнього часу. Таким чином, у західних районах Полісся північна межа поширення могильників з «парними» курганами йде від верхів'їв Пульви на північний схід, вздовж р. Білої, і далі від гирла цієї річки в верхів'я р. Ясельда. Якщо припущення Ю. В. Кухаренко про те, що ці могильники належали волинянам, правильно, то зазначена лінія є північною межею розселення волинян у VIII - X ст. н. е..

 

переклад з російської. Дж.: Бируля И. В.  СЕВЕРНАЯ ГРАНИЦА РАСПРОСТРАНЕНИЯ «ПАРНЫХ» КУРГАНОВ//"Археологические открытия 1965 года" - М., 1966, с. 140-142.

З БОГОМ НАД БУГОМ!

 

- девіз гербу Островських гербу Равич, власників Корчева. Відомий з екслібрисів ХІХ століття бібліотеки графа Олександра Фелікса Островського.

В одній чурци дві пичурки - Ніс

Кругленьке, меленьке, а чириз хату ни пирикиниш - Око

Повна хата вороб'їв і всі биз хвостів - Суки на дереві

Од чого качка плаває? - Берега

 

Кругом ями стуят з киями - Миска і лижки

Ни окон, ни двирей - повна хата людей - Гарбуз

Брат брата сииче, біла кров тиче - Жорна

Повний хлівець білих овець, а пусиредини стувпець - Зуби і язик

 

Рикнув віл на сто гір, за сто борів аж до моря - Грім

Моргулька моргає - весь ліс вилягає - Блискавка

Щоб я встала, то неба дістала - Дорога

Солодше од меду, міцніше за пліт, хоріще за сонце, миліше за світ - Сон

Привезли паню в червонім жупані, як її роздягали - сльозами вмивались - Цибуля

Сиві воли до Бога рули - Звони

 

Виса вісить, ходя ходить. Виса впала - ходя з'їла - Свиння і груша

 

Скулько на неби зурочок, стулько на зимлі дирочок - Пужня
Лижить баран, на йому сто ран - Колудка, шо дрова рубають
Штири плюще, п'ятий свище, а шостого шухля трасе - Кунь штирма ногами бижить, хвостом махає, а сам дрижить
Сичуть-рубають - по всюм світи траски літають - Грум
Рикнув вул на сто міль, а сто пічок, на сто річок, на сто двадцєть каминюв - Грум гримить
Видибор, Столинський

Червоний

Жовтий

Зельоний

Небесний (голубовий)

Синій

Білий

Чорний

Сивий

Рижий (тьмяний)

Бурачковий

Розовий

Вишньовий

Цегляний (цигловий)

 

назви, які трапляються локально:

Безовий,

Лохачовий,

Волошковий,

Помаранчовий,

Половий

 

За матеріалами: Москвич В.А., Из полесской терминологии цветообозначений//Полесье (лингвистика, археология, топонимика) - М.: Наука, 1968. - с.129.

КНИГИ

 

1. Аркушин Г., Сказав, як два зв’язав – Люблін-Луцьк: Polskie Towarzystwo Ludoznawcze, 2003 –177 c.

2. Аркушин Г., Словник західнополіських говірок. У 2-х т. Т.2. – Луцьк: Вежа, 2000 – 458 с.

3. Білик О., Календарно-обрядовий фольклор Західного Полісся – Луцьк: Твердиня. – 2008. – 334 c.

4. Волчек А.А., Калинин М.Ю. Водные ресурсы Брестской области – Мн: БГУ, 2002 – 440 с.

5. До тебе світе ...: Українська література Берестейщини: Проза. Поезія. Публіцистика - К.: Український  Центр духовної культури, 2003. - 544 с.

6. Дыялектны слоўнік Брэстчыны – Мн.: Навука і тэхніка, 1989. – 294 с.

7. Євтушок О. Народна будівельна лексика Західного Полісся – Рівне: Державне редакційно-видавниче підприємство, 1990 - 145 с.

8. Загароддзе: Матэрыялы Міждысцыплінарнага навуковага семінара па пытаннях даследвання Палесся – Мн.:БелІПК, 1999 – 100 с.

9. Iканапiс Заходняга Палесся XVI - XIX стст. / рэд. В. Ф. Шматаў. – Мн.: Беларуская навука, 2002. - 349 с.

10. Клімчук Ф.Д. Гаворкі Заходняга Палесся. Фанетычны нарыс. Мн.: Навука і тэхніка, 1983, - 128 с.

11. Комплекснае даследванне фальклору і этнакультуры Палесся - Мн.: Выд.цэнтр БДУ, 2005. - 212-215.

12. Кондратович О., Народний календар Волинського Поліссся – Луцьк: Волинська обласна друкарня. – 2009. – 200 с.

13. Лабачэўская В. Повязь часоў – беларускі рушнік – Мн.:Беларусь, 2002 – 20-48.

14. Леонюк В., Словник Берестейщини - Львів: Афіша, 1996 - 360 с.

15. Леноюк В., Словник Берестейщини. Т.2 - Львів: Афіша, 2010. - 248 с.

16. Материалы по этнографии Гродненской губернии/ред. Е.Романов. – Вильна: Управление Виленскаго Учебнаго Округа, 1911. – 238 с..

17. Полісся етнікос, територія –Луцьк: Вежа, 1997. – 264 с.

18. Полесье. Материальная культура – Киев: Наук. Думка, 1988 – 448 с.

19. Тегако Л.И., Микулич А.И., Саливон И.И. Антропология Белорусского Полесья (демография, єтническая история и генетика) – Мн.:Наука и техника, 1978 – 160 с.

20. Толстая С.М., Полесский народный календарь. – М.: Индрик, 2005. – 600 с.

21. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: краєзн. слов. – від найдавніш. часів до 1914 р. т.1. – Вінніпег: Інститут дослідів Волині, 1984 – с.600.

22. Czekawski Jan, Polska – Słowiańszczyzna perspektywy antropologiczne. – Warszawa: S.Arcta, 1948 – 389s..

23. Henzel Tadeusz, Struktura rasowa ludności zachodniego Polesia – Warszawa: Komisja naukowych badań ziem wschodnich, 1936 – 6s..

24. Kolberg O. Białoruś – Polesie. T. 52. – Warszawa: Polskie towarzystwo ludoznawcze, 1968. – 571s.

25. Obrębski J. Polesie. Studia etnologiczne, Warszawa, Oficyna naukowa, 2007 – 574 s.

26. Wisłouch F. Na ścieżkach Polesia. – Londyn: Polska fundacja kulturalna, 1976. – 160s.

27. Zaborski B. Rozmieszczenie ludności według języka i wyznania na Polesiu w świetle spisu 1931 r. – Warszawa: Komisja naukowych badań Ziem Wschodnich, 1936 – s.3-8.

 

СТАТТІ

 

28. Бідэр Г. Моўная сітуацыя на Заходнім Палессі //Язык и социум. Материалы III Международной научной конференции. Минск, 1998 г. Минск, 2000. с. 26—32.

29. Климчук Ф.Д. Песенная традиция западнополесского села Симоновичи//Славянский и балканский фольклор – М.: Наука, 1978, с.190-219.

30. Раманюк М.Ф. Мастацтвазнаўча-этнаграфічнае раянаванне Беларусскага Палесся//Помнікі старажытнабеларускай культуры. Новыя адкрыцці – Мн.: Навука і тэхніка, 1984 - с.101-102.

Мові околиці Берестя властиве:

Переважно мові Берестейської землі властиві такі риси як:

Часто вживана лексика:

... Читати далі »

Берестейська земля з XI ст. належала до Турово-Пінського князівства і разом з ним до Києва, а наприкінці XII ст. з’єдналася з Волинню. Приблизні кордони її були: на півночі р. Наров, на заході лінія від середньої Нарови до середнього Вепру, на півдні р. Володавка і Верхня Прип’ять, на сході вододіл між Мухавцем і Ясельдою.

 

Столиця землі Бересть мав укріплений замок, який часто захищався від нападів ятвягів. Володимир Василькович побудував тут нові дерев’яні укріплення і кам’яний «стовп». 1288 р. берестяни виступили проти Мстислава Даниловича, бажаючи перейти під владу князя Юрія Львовича, за що Мстислав покарав їх тяжкими данинами.

 

Другим великим містом був Дорогичин над Бугом. На деякий час він потрапив до німецьких рицарів Добжинського ордену, Данило визволив місто і побудував тут «прекрасну» церкву Богородиці. У Дорогичині відбулася його коронація. Дорогичин був важливим торговим пунктом, про що свідчить велика кількість свинцевих пломб, знайдених тут.

 

Кам’янець на р. Лосні був укріплений Володимиром Васильковичем, який побудував тут кам’яний «стовп» — вежу, що збереглася до нашого часу. Менш значними поселеннями були: Мельник над Бугом, відомий церквою Богородиці, Кобринь та найвіддаленіший на північ Більськ, яким особливо опікувався Володимир Василькович. На кордоні з Польщею стояв Воїнь (Вогинь).

 

І.П.Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство. — Київ: Наукова думка, 1984. — с.27-28.

 

До писаної історія Київської Руси Пудляше (Берестейщина) вуйшла в кунцьові X ст., в сто літ послі створеня тої першої нашої державы. Першу згадку, якая в'яжеться з нашим регіоном, знаходимо в "Повісти "временных літ", пуд датою 983. Записано там: "Іде Володимир на ятвягув, перемуог ятвягув і взяв землю їхню". Тая выправа Володимира, закунчона перемогою над ятвягами і входом на їхню територію для єї ограбиня і зруйнованя, безсперечно в'яжеться з забезпечуваньом пувнуочно-захуднього одрізка границі Киїської держави, в тому Берестя і Дорогичина, якіє то міста були важними пунктами на торговому шляхові до Пуольщі і Захудньої Европы. Треба ще тут зазначити, що неправдивим є, створене пуольським істориком Яном Длугошом (помилково зрештою), твердінє, що Дорогичин був столицьою ятв'ягув. Як з археольогічних даних, так і з руських літописув виникає, що сії землі засельоны були оно слов'янським населіньом, а полуденна границя Ятвязької землі могла сягати найдалій до берегув Нарвы. Тоє помилкове твердінє Длугоша є однак і тепер часто розповсюджуване, бо „підважує” руськи характер тогдышнього Дорогичина.
В печатках ХІ століття претенсиї до Берестейської землі починає зголошувати сусідня Польща, якая за володіня Мєшка І і Болєслава Хороброго досягнула значної позиції в Середнюй Европі. В серпні-вересні 1013 року Болєслав Хоробри выправився, разом з допомогою степових печенигув, на захуодне пограниче Руси. Цілею теї виправи було заняти Берестє і Червенські Городы. Винищив вун велику територію руського погранича, але з причини конфлікту полякув з печенигами не досягнуто головного - Хороброму вдалось оно заняти Берестє. Червенські Городы вдалось йому заняти аж в 1018 рокові, в часі вуйны за владу в Київі.
Ярослав Мудри, послі свойого умуоцніня в Київі зусім не думав годитися з фактом займаня поляками захуоднього погранича Руси. Тому тоже вже в 1022 рокові повзяв выправу для одобраня Берестя. Виправа тая не була однак успішна. Остаточно Ярослав одобрав Бересте і Червенські Городы в 1031 рокові.
Послі смерти Ярослава (1054р.), Берестейщина, разом з Волынею, з которою була зв'язана географічне, етнічно і політично, вуйшла в склад наділу одного з молодших сынуов Ярослава - Ігора (вмер в 1060) якій володів у Володимирові Волынськум. В 1057 р. волынські наділ забрав для себе велики князь київськи Ізяслав і долучив до столичної дильниці. Ізяслав два рази (в роках 1068-9 і 1073-76) тратив великокняжи престол і Волынь з Берестейщиною попалися у володінє Всеволода Ярославича, а послі (в роках 1073-76) в руки Олега Святославича, сына тогдышнього київського князя. Послі смерти Ізяслава (1078р.) Волынь з Берестейщиною, Галичиною і Турово-Пинщиною выдалилися в оддільне князтво пуд володіньом Ярополка Ізяславича. До галицьких волости міли однак претенсиї сыны Ростислава Володимировича (внука Ярослава Мудрого), а до Волыні сын Ігора - Давыд. В часі вуйни з Ростиславичами за Галич, Ярополк був в 1086.р. забити. Ростиславичі взяли для себе Галичину, а Волынь одержав Давыд. Пувнуочня частина Волыні, тзн. Берестейщина і Погоринє, київськи князь Всеволод Ярославич одділив і долучив з Туровщиною, якою володів брат Ярополка - Святополк Ізяславич (од 1093 р. велики князь київськи). Святополкове володінє Берестейщиною потверджоне було на з'їздові в місті Любечові (1097 р.), на которум приня засаду, що кожний володіє в волості, котору переняв послі свого, батька - ''вотчині".
В тому самому 1097 рокові почалася тзв. волинська вуйна, триваюча до 1100 р. Давид, боявшися, що Ростиславичи могут забрати йому Волынь, намовив до выступіня против їх Святополка. котори тоже мів в своїх руках волынські волости - Берестейщину і Погоринє. Святополк ув'язнив гостюючого у його Василька Ростиславича і видав Давидові, який Василька осліпив і ув'язнив. Василькових волостей Давид однак не заняв, а послі події так пошли, що втартив вуон навіт Волынь - на користь ... Читати далі »