окання, тобто візрізнювання голосних наверхнього підйому в ненаголошених складах (молоко, корова),

тверді передньоязичні і губні (дерево, береза, пиво),

займенники він, вона, воно

займеники у родовому відмінку однини фиступають з упрощенням деяких звукових груп (теї, меї, твеї, свеї)

одповідньо звучать форми орудійної однини (тею, мею, твею, свею)

сполучення dj вимовляється як ж (хожу)

кв перед ятем вимовляється як кв (квітка)

мяккі д і т вимовляються без фрикативного елементу (дід, тісто)

ікавізм, тобто рефлекси етимологічних о, е в новозакритих складах вимовляються як і (хліб, сіно, дім, підлога),

після м’яких і шиплячих приголосних зберігається наголошений звук [а] (яблуко, ягода, дякувати, тяжко) 

у ненаголошеній позиції [е], [и] зближуються (висна, типер, посійиш)

наголос на передостаній склад у формі другої особи множини теперішнього часу дієсловів першої дієвідміни з нерухомим наголосом на особовому закінчені (несете, берете)

вимовляння сполучення мн замість [мj] перед а (мнята, мнясо)

префікс -од (однести, одвезти)

приголосні з, с, ц помякшуються в суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-, -ець (сільський, хлопець, палець)

у формах дієслів теперішнього часу виступає закінчення з мяким - ть (ходить, носить, робить),

дієслів є

вказівний відмінок числівника (одьон)

закінчення орудійного відмінка однини іменників жіночого роду та узгоджених з ними прикметників і присвійних займенників виступає у формі -ою, -ею (ногою, довгою, нашою)

в іменників середнього роду зберігається давнє закінчення є: (весіллє, сміттє)

іменниковs утворення із суфіксом -иско (пасвиско)

прикметники та займеники мають довгі нестягнені закінчення (кривая, стариї, тяжкиї)

родовий відмінок однини прикметників і займенників на - еї (молодеї, свеї, нашеї)

у давальному і місцевому відмінках кінчаток –ові (синові, батькові),

у місцевому відмінку множини іменників кінчаток -ох (грудьох, дверох)

пестливо-здрібнілі форми утворюються за допомогою суфіксів -ко (Степанко, Ондрійко)

шиплячі приголосний в особових формах дієсловів (сечеш, сечуть)

наявність приголосного л основи після губних у першій особі однини і третьої особи множини при основі на губний в останіх формах дієсловів другої відміни (ловлю, ловлять, куплю, куплять)

інфінітивна на –ити (носити, возити), -чи (могчи, спечи)

вказівний займенник сітий, сіта, сіте

особовий займеник множини віте разом з ви

зганути

міти 

тяжко

хутко 

вельми

мніго

ниц

скіль

дитина

збереження двоїни (дві селі)

півм'яке і мякке л (ходилі, ходілі)

мяка вимова д, т, м, н (ходіті, лєміш, конєві)

дифтонги [уо], [уе], [уі], (вуол, муой, вуіл, куінь)

дифтонги іе (ліес, сіено)

давній [ѣ] у ненаголошеній позиції звучить як [и] (мишок, писок)

монофтонг [ÿ] (вÿл, мÿй)

вимова давнього о як у (спудниця, кушка, кунець)

наголошений звук [а] після м’яких і шиплячих приголосних, а також [й] переходить в [е] (взєв, зєть, душє, єма)

укання - звужена вимова о до у в ненаголошених позиціях (худити, курова)

звук и під наголосом обнижує вимову до е (реба, кудесь)

вимова е під наголосом наближена до а (траба, овачка)

м'яка вимова шиплячих ч, ж, ш (шяпка, жяба)

приставний приголосний [г] (гочі, горати)

вказівний займенник той, та, те

вказівний займенник гетий, гета, гето