Людське суспільство належить до тих типів явищ, що існують у постійному пошуку оптимального подолання перешкод тривалого існування та розвитку. Людство знаходиться у постійному пошуку Відповідей на Виклики, які ставлять перед ним історичні обставини. Боротьба з хаосом приводить до зміцнення найбільш життєздатних форм та заміни тих, які посилюють руїну. Реакція людей на події у сучасному світі знаходить відображення у новітніх вченнях і течіях. Таких прикладів чимало у європейській історії (полісний переворот античності, комунальна революція раннього Відродження, ранньомодерні революції, бунт романтиків та інше). Оскільки громадські рухи сучасності є індикаторами минулого стану і накреслюють лінії майбутнього розвитку їх аналіз є актуальною темою сучасної наукової думки.

         Одним з яскравих і надзвичайно продуктивних явищ сучасної громадської думки Європи є перевірка значності явищ сучасності за допомогою традиції. Таку орієнтацію ми називаємо традиціоналізм. Чому тема традиції привертає стала для сучасної людини темою надзвичайною, гідної особливої уваги. Причина у ставленні до неї інтелектуальних еліт попереднього історичного етапу. Традиціоналізм є реакцією на авангардизм, як основний метод збагачення культури. Виникає це з того, що плоди подібного збагачення часто сприймаються сучасними людьми як негативна цінність. Осягнений виник оцінюється, як гірший за попередній і тому вимагає відродження старих форм. Спробуємо дати більш детальну відповідь на питання про те, що саме піддається традиціоналізмом критиці і якими в зв’язку з цим є його найхарактерніші риси.

         При тому значно збільшилась кількість освічених та високоосвічених людей. Здобуті людством знання все більше суперечили картині світу, яку відстоювали світові релігії (переважно християнство та іслам). Надзвичайна консервативність релігій, пропагування ними тез суперечних здоровому глузду і досвіду привели до поширення серед освічених людей антиклерикальних настроїв. Використання релігій в політичних цілях і класовому утискові, ще зміцнювало антирелігійну поставу частини суспільства, що, одночасно з протистоянням здорового глузду нігілізмові та лаїцизації, вело до пошуків нерелігійної духовності. Такій підхід пересічно виражається у формулі «я людина віруюча, але церкві не вірю». Він заперечує значність для людини релігії як суспільно-економічного інституту, схильного до монополії на духовну практикиу. Одночасно чимало науковців або були ідеалістами, або бачили безпідставність класичного поділу на матеріалістів та ідеалістів, і тому шукали більш придатних форм духовності. Інтелектуальну свободу, варіативність підходів, і при тому сприйняття всесвіту як найбільшого дива, були в стані дати не релігії, а ще старіші форми духовності - вірування. Таким чином окреслилась одна з рис традиціоналізму – антирелігійність.

         В першій половині ХХ століття спосіб людського життя на планеті і в Європі суттєво змінився. Виникло індустріальне суспільство з потужним механізмом масової культури. Вперше в світовій історії домінуючим типом осель стали міста. Прямі зв’язки з природним середовищем різко ослабли, стали реалізовуватись проекти по значній трансформації природного середовища, різко зріс об’єм використання натуральних ресурсів. Виникли чисельні екологічні проблеми. Як відповідь виникла потреба у нормалізації природного середовища і співіснування з ним людини. Вона посилилась рекомендаціями фізіологів, психологів, дієтологів і гігієністів, що почали активно підкреслювати корисний вплив природних чинників на стан здоров’я людини.  Оскільки традиційна людина не була в стані і не наносила таку шкоду довкіллю, вона стала одним з зразків для прихильників екологізації етики сучасності. Отже, ще одна характерна риса традиціоналізму – це екологічність.

         Розвиток масової культури ще в ХІХ столітті виявив її найбільш негативну рису – нівеляцію людської індивідуальності. Крім того вона спричинилася до примітивізації смаків та звуження світогляду сучасної людини. Оскільки елітарна культура не в стані самостійно зменшувати негативні наслідки масової культури, то вона цілком натурально звернулась за підтримкою до антитези масової культури – традиційної культури. Масову культуру в ХХ столітті активно використовували для нав’язування монопольної точки зору. Поліваріативність традиційної народної культури добре підходила для подолання й цієї причини багатьох економічних та політичних криз. Таким чином плюралізм став одною з характерних рис традиціоналізму. Вона дозволяє захистити унікальність особи, збагачує та зміцнює суспільство.

         Негативними наслідками надмірної раціоналізації багатьох сфер діяльності людини стало звуження можливості емоційного самовиявлення людини. Навіть сфера мистецтва стала вузько професіональною і комерціалізованою, отже слабо доступною в творчому сенсі для пересічної людини. Механістична картина світу збіднює образотворчій процес. Створені під її впливом твори сприймаються споживачами відчужено. Саме тому традиціоналізмові притаманне повернення до джерел емоційної самореалізації людини, що робить міфопоетичність однією з характерних його рис.

         Розбудова професійного поділу, нові форми господарювання, суперечливі тенденції та протилежні школи у мистецтві, науці, зміна релігійної структури сприяли виникненню внутрішнього конфлікту між різними суспільними ролями особи. Порушення цілісного світосприйняття стало суспільно помітним явищем. Тому черговою рисою традиціоналізму став синкретизм.

         Низка соціальних експериментів привели до появи великих груп з маргінальною культурою (т.зв. екстрімальна, тотальна маргіналізації). Існує чимало прикладів атомизації суспільства. Між іншим, тому сприяв розрив у становленні правової держави і громадянського суспільства. Ще одним чинником, який зменшував культурне різноманіття і послаблювала суспільні зв’язки була асиміляторська політика (советизація, вестернізація та інше) ХХ століття. Зміни останніх століть змінили вигляд не тільки культурної периферії, а певні з них почали змінювати культурне ядро. Отже намітилася тенденція до дезінтеграції, розпаду громад, сформованих протягом століть, а навіть тисячоліть. Тому традиціоналізмові характерне зміцнення базових цінностей, залучення до них представників маргінальних груп -  автентизм.

         Оскільки мали місце спроби революційних змін існуючого ладу життя, а також нищівні війни кількість пам’яток минулої культури та знання про неї скоротилося. На додаток під впливом війн, інформаційного середовища, політичних процесів поглиблювались конфлікт поколінь, або переставали бути відомими родинна, національна та етнічна історія. Отже невипадково традиціоналізмові притаманний історизм. В ньому можна вбачати як романтичну втечу у минуле від негативу сучасності, так і пошук кращих зразків у минулому, тобто форму культурного відродження, регенерації.   

Традиціоналізм виникає через необхідність осмислення і закріплення традиційної обрядової суспільної практики. Найбільш придатними для цього є народознавство, культурологія, соціологія, суспільна психологія, релігієзнавство. Тому традиціоналізмові притаманний науковий характері, намагання подолати розрив між науковою і суспільною практикою. З другого боку виведені теоретично моделі суспільного закріплення етнічних норм потребують їх введення у суспільну практику. Для того щоби подолати бар’єр неприйняття, бути сприйнятими як органічні форми, вони повинні вводитися за допомогою притаманному етнічній культурі ігровому началі.  З тих двох причин ще одною рисою традиціоналізму стала діалогічність. За її допомогою пропагується подолання меж між професійною діяльністю і суспільно значними діями.  Таким чином створюється можливість для тотальної екологічної практики, наукової практики, мистецької практики і інших.

         Більшість наведених характеристик традиціоналізму наближені одна до одної, або частково перекриваються. Усі зазначені риси досить добре відповідають основним нормам інтегралізму та постмодернізму (перше можна вважати однією з актуальних ідеологій останнього). Отже традиціоналізм є історично конкретною з’явою - продуктом інформаційного суспільства високої культури споживання. Можна припустити, що чим глибше буде проходити процес становлення нового історичного типу культури, тим більш виразні будуть прояви традиціоналізму. Він виникає з загальної реакції культури сучасності на процеси ХІХ-ХХ століть, тобто культурною втомою від надмірної кількості реформ і трансформацій, а також наслідком занепаду і криз. Історичним корінням сучасного традиціоналізму є політеїстичні культи, освітянський реалізм, романтизм, символізм і модерністські неоконсервативістські групи.

В традиціоналізмі є елементи ідеологій, мистецького підходу, науки, але він не є формою ідеології, мистецтва або науки. Образи, ідеї, цінності традиціоналізму використовуються окремими політичними, мистецькими, дослідницькими групами, що знаходяться, переважно, з поза основних у тих видах діяльності течій. За типом рух традиціоналізму може бути кваліфікований як вид духовності, близький до руху New Age за формою і антипод за змістом. Проте не існує непрозорих бар’єру до взаємопроникнення змісту і форм традиціоналізму з одного боку і традиційних релігій та громад New Age з другого. Можна припустити, що розмиття границь у майбутньому буде тільки збільшуватись.

Отже сучасні традиціоналісти належать до людей які вшановують етнічні традиції, через практику традиційної календарної і родинної обрядності. Вони схильні до дослідів власної, етнічної та національної історії. Навідують музеї, часто читають наукові матеріали. Традиціоналісти навідують фестивалі історичної реконструкції, часто зустрічаються серед представників руху історичної реконструкції. Займаються ремеслами або охоче купують ремісні вироби. Цікавляться народною та нетрадиційною медициною, екстрасенсорними можливостями людини. Поширений культ тіла, краси, здоров’я, родючості та родини. Представники руху порівняно часто займаються фізкультурою, бойовими мистецтвами і туризмом. Вони працюють в різних сфера, в тому, відносно часто їх можна зустріти серед представників творчих професій, освіті, журналістиці, рекламі, індустрії відпочинку, дрібносерійному виробництві, продажі та обслуговуванні комп’ютерів. В контактах широко використовують інформаційні технології. Серед форм комунікації переважають мережеві та децентралізовані (приналежність до громад вільна, асоційована, поширені союзи, конгреси). Прикладом інерції вважаємо поодинокі централізовані організації. Зібрання і вільний час охоче проводять поза містом. Надають перевагу природним матеріалам у одежі і будівництві. Намагаються синхронізувати власне життя з природними ритмами. Кулінарні смаки консервативні. Полюбляють поезію, спів і танець. Музичних вподобання схиляються до фольклору та різних відтінків фольк-року (мидиевал-фольк, неофольк-рок, фанк-фольк, фолк-н-рол, фольк-метал, паган-метал). З літературних жанрів мають схильність до альтернативної історії та фентазі, тому складають помітний відсоток серед учасників рольових ігор. В мові охоче звертаються до жаргону і діалектів, з тенденцією до архаїзації. В живописі полюбляють примітивізм та магічний реалізм. Симпатизують неоконсерваторам. Громадські активні, часто належать до кількох організацій та субкультур. Поступово поширюється культ героїв. Антирелігійність різного ступеня, від повного неприйняття до регулярної участі у практиках існуючих релігій на позиціях духовної альтернативи. В різних країнах мають свої виразні локальні риси в залежності од характеру локальних етнічних культур. Тобто у слов’янських країнах він має слов’янський характер, у конкретному локальному вигляді (польському, українському, словацькому і т.і.). 

Приведена в статті характеристика сучасного традиціоналізму є одночасно конспективним викладенням методу якісної характеристики його учасників. Ця особливість варта підкреслення тому, що вона є ідеалізованим баченням автора, яке має багато аспектів та відхилень на практиці. Але й вона дозволяє зробити конкретні висновки. Оскільки традиціоналістське ставлення викликано об’єктивними процесами і історично обумовленими обставинами, тому даний рух має властивості галограми, в якій цілісність відповідає частинам. Отже навіть на прикладі невеличкого середовища традиціоналістів можливо виявити більшість притаманних характеристик усього руху.

Як видно, як з наведених характеристик традиціоналізму і способу життя його прихильників, вони відображують загальні характеристики культурі нового типу культури - інформаційного суспільства. Але в ньому представлені не усі норми сучасності, а лише частина. Отже традиціоналізм є частиною цілісного світогляду сучасної людини, заснованого на практичній екології і вшануванні культурної спадщини. Такій світогляд сприяє формуванню здорової людини з чіткою ідентичністю і свободою самовиявлення, тобто усьому на тому, на чому засновується ідеальна модель античної демократії – міцній і вільній особі. Хочеться підкреслити, що особливе ставлення традиціоналістів до родини та етносу також вписується у уяву греків про характер демократичної влади, оскільки представництво в їх державі людина отримувала від ім’я та у ім’я певної етно-територіальної громади (філи), на чому саме був заснований грецький демократичний патріотизм. Отже проаналізований нами рух належить до характерних явищ сучасності, породжених кризовими явищами попередніх етапів розвитку культури. Він є одною з якісних характеристик сучасного світогляду та сучасного типу культури. Одночасно в традиціоналістському русі відображуються суспільні сподівання та перспективні лінії розвитку. Традиціоналізм виконує кілька важливих функцій. По-перше, він сприяє процесові гармонійної адаптації людини до природного і культурного середовища.  По-друге, стимулює поглиблене вивчення суспільства, історії, культурної екології, форм гармонійної взаємодії людини і природи.

                                     Література:

1.     Grott Bogumił, Religia. Cywilizacja. Społeczeństwo – Kraków: NOMOS, 2003. – 338 s.

2.     Simpson Scott, Native Faith – Kraków: NOMOS, 2000. – 166 s.

3.     Skoczyński Jan, Neognoza Polska – Kraków: WUJ, 2004. – 214 s.

4.     Лозко Галина, Пробуджена Енея – Харків: Див, 2006. – 464 с.

5.     Санько Сяргей, Штудыі з кагнітыўнай і кантрастыўнай культуралёгіі – Менск: БГАКЦ, 1999. – 190 с.