УРОКИ ЗНАХАРСТВА ПРОФЕСОРА ДАВИДЮКА - Лікування - Знахурство

У затишному приміщенні Інституту культурної антропології запаморочливо пахне прив'ялим липовим цвітом, що сушиться на розісланій карті України. На цій карті професор зі студентами визначали маршрут майбутньої експедиції. За день-два - в дорогу. Мандрівки у найдальші куточки Полісся, Карпат, Волині, Поділля, пізнання глибин народної творчості для студентів-філологів не просто навчальна практика, а й найцікавіші, найпам'ятніші епізоди життя.
- А народну медицину зі своїми студентами вивчаєте під час експедицій? - цікавимося у Віктора Феодосійовича.
- Зі студентами - ні. Молодим людям здається, що здоров'я - річ абстрактна. У студентів інше коло зацікавлень - обряди, звичаї (особливо полюбляють весільні), пісні, легенди, перекази. Ну, а сам, звичайно, під час експедицій не випускаю з поля зору цю тему. Життя постійно підштовхувало мене до народної медицини, хоча молодим я теж не хотів цим займатися, бо мало не щодня бачив, який це клопіт, - зізнається наш співрозмовник, який перші уроки цілительства отримав у рідній поліській хаті.
Згадує, що замість дитячих віршиків малюком декламував напам'ять бабусині молитви-замовляння. До їхнього дому в селі Тоболи Камінь-Каширського району чи не щодня приходили люди. Бабця пошепче - і вроки, погане самопочуття як рукою знімало.
Вдруге доля дала йому шанс пізнати секрети поліського знахарства, коли вчителював в селі Троянівка Маневицького району. Жив на квартирі у місцевої цілительки Анастасії Остапчук, нині вже покійної. Ця жінка настільки зналася на травах, що видавалася йому академіком. Перейняла ту науку від своєї матері. На схилі літ хотіла комусь передати свої знання, але записувати не дозволяла. Кожен знахар шукає собі достойного наступника - людину зі світлою головою або з дуже великим бажанням. Якщо запам'ятає - лікуватиме, не запам'ятає - хай займається чимось іншим.
- Кажуть, якщо знахар не передасть нікому того, що знає сам, піти з життя йому буде дуже важко. Розповідали, баба Настя помирала довго і трудно, а в день похорону линув такий дощ, що ледь на кладовище її допровадили. Тоді я й зрозумів, чому жінка мене, а згодом і одну з моїх учениць намагалася зацікавити зільництвом, цілительством. Я ж на той час, як і решта непитущої молоді мого віку, захоплювався спортом, займався спортивним орієнтуванням, туризмом, був за півкроку до майстра спорту. Мало не щоранку бігав до лісу на тренування. Моя ж господиня постійно просила принести з лісу якогось зілля. Чимало рецептів, коли перевірив на практиці, виявилися направду чарівними, - стверджує Віктор Феодосійович.
Виявляється, не випадково в офісі Інституту культурної антропології відчувається аромат цілющих трав. Тут у професора Давидюка завжди під руками пучечки сушеної м'яти, рум'янку, деревію, інших лікарських рослин.
- Я зібрав чимало фітотерапевтичних рецептів, але ні у своїй збірці з народної медицини "Зоряна вода", ні в інших книгах їх не подаю. Фітотерапія - дуже тонка справа. Одні й ті ж рослини в різних місцевостях мають різну назву і зорієнтуватися буває зовсім непросто. Серед цілющих трав є й такі, що при передозуванні можуть бути отруйними. Отож елементарні знання про властивості лікарських рослин повинен мати кожен. Багатьом допоміг позбутися гастриту, виразок, гаймориту, нервового виснаження, проблем із кров'яним тиском, болю в попереку, знімаю головний біль. Доводилося лікувати стоголовником і від доволі серйозних мігреней. До більшості трав додаю стожильник, який лікує кров, тоді зцілення відбувається швидше. Так навчила Анастасія Остапчук. Після Чорнобиля довелося зайнятися здоров'ям власних дітей. До цього вони не хворіли, бо гартувалися з перших годин життя. Мешканці Троянівки ще досі пам'ятають, як мій трирічний Максим на Різдво у тридцятиградусний мороз розтирався снігом. Народними методами лікував своїх дітей і в Луцьку, - розповідає професор Давидюк, пригадуючи, як розчином соку столових буряків за два дні звільнив їх від гаймориту. З допомогою зеленцю, стожильника і ведмежих вушок позбавив від болю в нирках багатьох своїх знайомих і рідних.
Знається Віктор Феодосійович і на акупунктурі. Вважає, що в українській народній медицині з прадавніх часів вміли зцілювати, масажуючи певні точки на тілі. Не випадково у знаменитого Носаля є згадка про те, як йому колись ще студентом довелося спостерігати сеанс лікування поліським знахарем епілепсії. Щоб не видати свій секрет, цілитель на голову хворому одягнув велику макітру, під якою щось мацав руками, а потім дав попити якогось чаю. Після цього епілептик став почувати себе цілком здоровою людиною. Тепер цей секрет утрачений.
Професор Давидюк у подібний спосіб торік оживив свою студентку. Тій стало зле при сходженні на вершину гори. Той випадок майбутні філологи навряд чи забудуть. Сімнадцятилітня дівчина, здавалось, помирала на очах. Привести її до свідомості не вдавалося. З переляку її подруги почали плакати. Пережив страх і Віктор Феодосійович. У перший момент він і сам не знав, що робити. Але раптом згадав, натис кілька точок на тілі дівчини, яка вже не подавала ознак життя, - і та стрепенулася й відкрила очі.
Багатокілометрові піші переходи під час експедицій вимагають бути у належній фізичній формі. Тому професор взяв за правило і в Луцьку рідко користуватися транспортом, щодня долає пішки по 10 і більше кілометрів.
Знаючи, що нині про абсолютно здорове харчування можна тільки мріяти, радить дбати про підшлункову залозу, використовуючи цвіт чорнобривців. На власному досвіді переконався в оздоровчій силі цих квітів. Додає їх у чай, стежить, щоб дружина не забувала класти у маринади. А "постріли в попереку", які інколи нагадують про себе від отриманого ще в армії радикуліту, знімає спеціальним комплексом вправ, що його показав кваліфікований спеціаліст з мануальної терапії.
І студенти, й аспіранти, знаючи про знахарські здібності професора Давидюка, часто звертаються до нього із своїми проблемами, тим більше, що жодної плати він за це не бере. Трави цілитель збирає сам, хоч це й відбирає багато часу. Головна його сфера - наукова діяльність. Він автор понад 300 наукових праць, більше ніж 20 з яких вийшли окремими книгами.
Зараз професор поспішає на лекцію у Волинський національний університет. У вишиванці з домотканого полотна, у лляних штанах виглядає дуже колоритно. Такий одяг гарячої літньої пори - справжній скарб, він - найздоровший, - переконаний Віктор Давидюк.
Такий він, оригінальний і послідовний, професор Давидюк у всьому - ревний поціновувач народних скарбів, допитливий їх дослідник.