БУГОВА СКРИНЯ Вівторок, 22.08.2017, 23:29

Вітаю Вас Гість
RSS

Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Федор Климчук [3]
Іван Хміль [7]
Василь Стасюк [13]
Віктор Місіюк [5]
Володимир Китаєвський [2]
Остап Лапський [2]
Пошук
Наше опитування
Який птах символізує Берестейську землю?
Всього відповідей: 35
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Віктор Місіюк

ІГРОВІ ОСНОВИ ТРАДИЦІЙНОЇ КАЛЕНДАРНОЇ ОБРЯДОВОСТІ.
Вступ
   У дослідженнях традиційної духовної культури дослідники найчастіше звертають увагу на її зміст, а не форму. Її опис частіше зводиться до виявлення смислових значень вірувань, а не характеристики культу. Цей недолік послужив причиною написання цієї статті. У статті поставлена мета охарактеризувати формальні ознаки колективних календарних обрядів : описати структуру календарної обрядовості, дати характеристику кожному з її елементів, позначити основні і другорядні елементи, просторову організацію і типи дій, що робляться.
 
Гра як найважливіший елемент традиційної календарної обрядовості.
   Серед великого переліку традиційних ігор можна виділити окрему групу, що має календарну прив'язку до певного сезону або конкретної дати. Вони мають важливе значення в розумінні того, як організовувалися і проводилися традиційні колективні обряди у слов'янських народів. Згідно з дослідженнями Ніни Велецкой історично гра пройшла три стадії: ритуал - молодіжна забава - дитяча гра. Це в точності відповідає стадіям трансформації міфу за допомогою епосу в казку. Зв'язок між міфом і обрядом дуже тісний, оскільки міф потребує практичного втілення, в обряді. Проте, міфи мають тенденцію до трансформації. Володимир Пропп посилаючись на роботу Тронського пише, що «міф і казка відрізняються не по своїй формі, а по своїй соціальній функції». І доповнює: «Міф не може бути відрізняємо від казки формально. Казка і міф (особливо міфи докласових народів) іноді настільки повно можуть співпадати між собою, що в етнографії і фольклоризмі такі міфи часто називаються казками» [4, 123]. Використовуючи аналогію між трансформацією міфу і обряду, можна стверджувати про те, що різниця між обрядом і грою полягає не у формі, а їх соціальному значенні. У зв'язку з десакралізацією міфів, секуляризацією свідомості, і, як наслідок, дезінтеграцією традиційного співтовариства, обряд перестає виконувати свою світоглядну і інтеграційну функцію і перетворюється тільки на розвагу, форму відпочинку. Та все ж гру не можна рахувати лише кінцевим продуктом трансформації обряду, оскільки ігровий початок існує в обряді із самого початку, якщо не є однією з причин його виникнення.
   У окремих випадках етнографами вдавалося зафіксувати як обряд, так і молодіжну забаву, і гру однакові за змістом і структурі. Проте як ми вже відмічали вище світоглядні і соціальні зміни, зокрема поширення християнського віровчення, становлення станового і індустріального суспільств і індустрії відпочинку, привели до того, що календарні колективні обряди і календарні ігри стали рідкісними явищами.
 
Структура обряду.
   Календарний колективний обряд складається з трьох основних елементів: підготовки, безпосередньо обрядових дій і завершального етапу.
   Характер підготовчих дій залежить від змісту обряду. Як правило, він припускає підготовку обрядового одягу(святкового убрання, карнавального костюма, масок), їжі, супутніх предметів(ляльок, коліс, дрів, стрічок, знарядь праці, зброї і ін.). У підготовці беруть участь як ініціатори обряду, так і сторона що бере участь в якості основного споживача(хазяї). До підготовчого етапу відноситься збір групи. Обряди можуть виконуватися як одностатевими, так і змішаними групами. В деяких випадках статевий склад чітко визначений. Після того, як група зібрана і визначений ведучий(і) частенько відбувається знайомство з правилами ведення обряду, текстами пісень. Як правило, вони вже знайомі більшості учасників і тільки поновлюються в пам'яті.
   Одним з його елементів є вибір ведучих, так званої матки. Вибір ведучого(их) пов'язаний з його достоїнствами(зрілістю, умілістю, жвавістю, знанням). Він(вони) заспівують пісні, починають рух, першими змінюють характер руху. У слов'ян не було уявлення про трансцендентну богів. Бог ходив по землі, і робив те ж, що роблять люди. У значній кількості обряду використовується слово «водити» Козу, Кусту. При тому воно використовується не лише в значенні організовувати обряд, але і у буквальному - вести за собою визначений персонаж. Можливо існувала певна заборона торкатися основних персонажів обряду, тому їх вели за рушник, поводок. Той хто вів отримував назву Поводиря. До поводиря прирівняна і особа, яка носила ляльку. Оскільки з часів Середньовіччя цигани влаштовували показові виступи, в тому і з тваринами, то персонаж поводир в обрядах отримав також назву Циган, Циганка. Що таким чином ведучий(і) виступають в ролі міфологічних персонажів і їх поводирів, стаючи центральними фігурами усього обряду. На час обряду ведучий(один з ведучих) перевтілюється в деяку тварину або іншу істоту. У сербів на Паску під пісню «Хоче Ежо да сие жени» хлопець зображує в середині хороводу Змія.
   Усі дії центральної фігури обряду є своєрідною формою діалогу з іншими учасниками обряду. Серед усієї різноманітності можна виділити декілька основних. Вона помирає (Мара, Комар, Коза, Кострубонько - тут і далі в якості прикладів дані назви обрядів в яких є та або інша ознака, перевага віддана обрядам Берестейщини) і, якщо належить позитивних персонажів, частенько воскресає. Важливою дією основного персонажа, багато в чому аналогічною попередньому, є його поява і відхід, що має особливе значення в обрядах переходу, центральною подією яких і є заклик (Гукання Весни, Зустріч Весни) і/або проводи (Проводи Масниці, Перепелиця, Топлення Мажани). З приходом героя пов'язаний обряд обдаровування і осипин. Він може бути спрямований як на того, що прийшов так і на тих, що зустрічають(обряд коляди, волочебний обряд, Обдаровування лелеки, Зустріч Весни). Ще одна дія основного персонажа, що часто зустрічається, - це лов їм учасників обряду (Шуляк, Ворон, Ящур, Кішки-мишки). Гонитва в обряді цінна сама по собі і може закінчуватися безуспішно. Окрім бігу варто відмітити кидки. Для них можуть використовуватися різні позиції і предмети, як приклад приведемо кидання вінків через плечі (Куста, Леля) і кидання палиць у фігуру (Збиття рогу). До числа основних дій відноситься також наслідування сільськогосподарських робіт (Бородайко, Мак, Косачка гра), полювання (Коза). У окремих обрядах основні дії можуть бути згруповані. Це з'єднання досить органічно, оскільки велика частина з них спрямована на надбання учасниками обряду в майбутньому достатку і плодючості, що досить добре видно в обрядах в яких головний персонаж одружується(Одруження комина, Шуляк, Ящур, Одруження Терешки, Хоче Ежо да сие жени). У розігруванні весілля далеко не завжди є присутнім еротичний компонент. У той самий час, він може проявлятися цілком явно в обрядах, на перший погляд, не пов'язаних із зачаттям, весіллям(Дед-и-баба в обряді коляди, російський танець Козел, Кострубонько).
   Календарні обряди мають конкретну прив'язку до часу проведення і незважаючи на схожість відрізняються за формою, головним дійовим особам. Основна дійова особа має характеристичну власну(Коляда, Коза, Баба, Дід, Кінь, Туронь, Колода, Рогулиця, Бородайко, Володар, Шуляк, Кострома, Ярило, Куста, Купала, Перепілка, Ящір, Кіт і Мишка та ін.) назву.
   Центрального(них) персонажа(ів) може і не бути якщо його основою є уся група. У такому разі центр композиції може складати деякий предмет(сплетені колоси, вінок, лялька), музикант або група музикантів.
   Важливою стороною проведення обряду є його просторова організація. Основною фігурою календарних обрядів слід визнати круг. Круг традиційно сприймається як найбільш гармонійна форма організації простору. Це підтверджує цілий ряд фразеологізмів що існують у різних слов'янських народів. Круговий характер організації простору може бути підкреслений декількома кругами учасників, вінком в якому стає центральна фігура, обведення усіх присутніх додатковим кругом за допомогою прокреслювання, оборювання. Найбільш поширеною назвою кругової композиції є город. Оскільки він складає основу ігор і хороводів деякі з них носять однойменну назву. Город є не що інше як ігрове поле. Важливим елементом городу/міста вважаються ворота. Цю особливість відмічав відомий слов'янський етнограф К. Мошинский. Є обряди в яких ворота грають основне значення(російські ігри Струмочок і Кішки-мишки, український хоровод). Оскільки обрядові дію мають характер діалогу, то це також впливає на малюнок композиції. Якщо основна/і особа/и вступають в діалог з усією групою, то круг залишається основою композиції. Він може розриватися тільки у момент входу або виходу з нього згаданої дійової особи. Там де діалог відбувається з конкретною людиною, як правило хазяїном в гостях у якого знаходяться учасники, то круг перетворюється на дугу. Коли діалог відбувається між групами, то основу композиції складають лінії. Якщо круг і дуга відносяться до основних форм хороводу, то лінійні композиції називають ламаним хороводом(Кривий танець, Водіння стріли). Якщо круг і дуги використовуються для концентричного руху, то лінії утворюються в моменти переходу учасників обряду на інше місце, обходах(дворів, полів, храмів). Основу лінії можуть складати як окремі учасники, так і пари. Дуже поширеною формою композиції побудова двох ліній, ланцюгів, один навпроти одного(Просо).
   Важливою складовою обряду є музика. Обряд може супроводжуватися як вокальною музикою так і інструментальною. Мелодії календарних обрядів відрізняються один від одного, що може служити закріпленням за ними специфічних власних назв. Мелодія визначає ритм руху учасників обряду. У більшості випадків, календарні пісні досить протяжні. У момент основної дії вони стають найбільш динамічними. Велика частина обрядів не можливо уявити без танцю, як групового, так і сольного. Терміни, які означають обрядовий танець, а саме гульня і ігрище, одночасно є і синонімами обряду як такого. Серед танців виділяються танці зі зброєю, з шаблями, ножами, сокирами(Аркан, Збуйницький танець, Запорізький танець, болгарські Лазаревські танці). Етнографи відмічали, що подібні обряди нерідко закінчувалися відкритим ритуальним боєм. Це дозволяє вважати також і масляничні бої однієї з форм календарної колективної обрядовості.
   Оскільки обряд проводиться в реальному фізичному просторі, то варто торкнутися і цього питання. Місця проведення можуть бути різними. Це будинок, господарський двір, вулиця, церковний двір, не зайнята під сільське господарство піднесеність(так звані лисі гори), край поля, а також спеціальні майданчики, в Чорногорії їх роль виконують гірські тераси, звані клеписка. Особливе місце в календарній обрядовості грає церковний двір. Оскільки довгий час у слов'ян існувало двовір’я, то багато церковних будівель виникли на місці старих святилищ з метою залучення людей на традиційні місця культу. В окремих випадках учасники обряду залучали до нього священика і навіть могли провести їх в храмі. Священик брав участь в обходах полів і іншому. На територій церковного двору могло бути місце(столи і крамниці) для громадського бенкету, так звані братчини.
   Заключна частина обряду може розпочинатися з кульмінаційного його моменту. Зокрема, таким відноситься знищення(спалювання, втопило, розривання) ритуальної ляльки. На завершальній стадії обряду його колективний характер стає менш виразним. У іграх і танцях на цьому етапі з'являються ті, які не мають календарного характеру або мають індивідуальний характер змагання. Дуже поширена спільна колективна трапеза - бенкет. До завершальної частини відноситься форми пробного браку, якось самота пар, що утворилися, або спільний сон. Фінальним акордом обряду ми вважаємо вибір форми зберігання речей що брали участь в обряді. Особливо це стосується вінків, гілок, залишків випічки, свічок, вугілля, зерна.
 
Висновок.
   Слов'янська календарна обрядовість виявляє багато спільного з календарними обрядами інших індоєвропейських народів. Зокрема спостерігаються прямі аналогії з обрядами, що лежали в основі старогрецького театру і Олімпійських ігор. Слов'янська календарна обрядовість має досить чіткий малюнок, одночасно передбачаючи типову для народної культури варіативність(локальність). Оскільки в сучасному суспільстві посилюється увага до збереження традицій, то описана структура обряду може служити методичною підмогою для реконструкції і трансляції традиційної духовної спадщини.
 
Джерела:
1. Гульні, забавы, ігрышчы. 2-е выданне. – Мінск: Беларуская навука, 2000. – 534 с.
2. Давидюк Віктор. Кроковеє колесо. – Київ: Наукова думка, 2002. – 188 с.
3. Ігри та пісні: Весняно-літня поезія трудового року. – К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1963. – 671 с.
4. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. — Л.: Изд-во Ленингр. гос. ордена Ленина ун-та, 1946. — 340 с.
5. Славянские древности: Этнолингвистический словарь в 5-ти томах. – М.: Институт славяноведения РАН.
 
Дж:Культура правядзення вольнага часу моладзі: праблемы і перспектывы. - Брэст: Альтернатива, 2010 – с.25-30.
Категорія: Віктор Місіюк | Додав: Адмін (29.04.2011)
Переглядів: 634 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz