У поліських плавнях-водах,

Ув озерах синіх

Ще з дитинства, чув не раз я

Пісню лебедину …

Бачив мавок з русалками, -

Перуна, Дажбога!

Красу Прип’яті з Піною,

Гай-Бору густого.

Водяника у затоці,

А в Біловіж-Пущі –

Лебідь Білу, Королівну,

Казку невмирущу …

Вона мене й полюбила,

Малого хлопчину,

І надхнула чаром гаю,

Співом лебединим.

Солов’їним щебетанням,

Клекотом орлячим, -

Якого «пан» теперішній

Не чув і не бачив!

Бо Краса та, таємнича,

Не любить «вмать-бога»!

Отже, тільки поет бачить

Все, що є святого.

І то коли він на волі

Без наказів «завів» -

Чи то білих чи червоних,

З Москви чи Варшави!