І що ти можеш дать, покірна Берестянко,

Русалко лісова з Надприп’яття мого?

Була ти й є лише забута всіми бранка,

В якій ще не погас Любисвітів огонь.

 

Від Щари аж по Пинська, задивлена на Пвідень,

До сонця і краси, в надії на той День,

Коли нарешті вже воскресний день надійде,

Ностальгію цю змить з душі, життя й пісень…

 

Співай, співай, молись і – віруй, як ніколи –

Твоя надія, вір, ще справдиться на сто!

Бо є в тобі усе – жадоба й гін до волі,

І врода вся твоя з козацький, знай, кісток.

 

Ти рідна степові була одвіку й будеш,

Бо Бересть, Кобринь, Пинськ – одна свята Волинь.

І пісня в нас одна, що живить наші груди,

Одна й емаль гаїв, одна краса і синь …

1962

 

Любосвіт – воєвода Берестя часів Волинської держави