Льняний рушник.
Дивлюсь –
Очи не одведу.
І літ йому за сто,
І ниточки слабейки...
А ж віє од його теплом,
Як би од рук моєї мами-неньки.
Яким магнітом тягне до його?
Труди велики, що в шедевр сплавлялись?
Орнамента не пуйнятий огонь,
Що пращури нам донести старались?
Хто хоче – шукає хай одказ.
Я для себе його вже знаю.
Рушник – то стежка через час.
По юй іде до нас Вода Живая.
|