Ми живемо в регіоні, який ще донедавна був історично законсервованим у часі і просторі: бездоріжжям, болотами і дрімучими лісами. Уклад життя, ведення господарства майже до середини минулого століття залишалися такими ж, як 3-4 тисячі років тому. Зараз, завдяки надлишку розвинутої технічної культури, стрімко втрачається не тільки зовнішня, але й внутрішня природа людини.

Майже в кожному селі є люди, які за своїми природними властивостями володіють давніми методами народної медицини, допомагають людям і лікують їх. Звідки їх сила і вперта невмирущість? Вони, виявляється, володіють надчутливим сприйняттям оточуючого світу і мають властивості діяти зусиллями волі на невидимі сутності, які знаходяться в нас або поряд з нами. Цілитель ніби спрямовує, зосереджується, поринає в якийсь "суперпростір", який важко уявити, однак, це не означає, що в нього не можна увійти. Одноразово він ніби генерує невидимі хвилі, які мають відповідну мішень або ціль.

БУВАЛЬЩИНИ НАШОЇ МІСЦЕВОСТІ

Перша - з розповіді Івана Г., жителя Зарічного (записано в 2001р.):

"Був собі день, як день, тепло, і люди всі по своїх роботах. З того села, що за річкою, двоє чоловіків третього до лікарні везли. Десь при якійсь роботі чи недобре ступив, чи підвернув ногу. Розпухла вона, гарячою стала. Декілька днів пройшло. Не витримав. Везуть... Привезли, занесли... Оглянув доктор, зробили рентгенівський знімок, встановили діагноз: планарний фасит. Це коли тканина, що з'єднує п'ятку і передню частину ступні або перерозтянута або розірвана. Треба нозі надати спокій на два-три тижні, накласти "гіпсовий чобіток". Знаючи, що кістка ціла, а його в абищо "взують", відмовився. Їдуть мовчки додому. Зупинились біля магазину. Звісно чому. Дві душі пішли, третя - залишилася. Також можна здогадатись... А неподалік стояла ще одна людина: на когось, а може на щось очікувала. Дуже здивувалась, чого той третій, що на возі, сидить і навіть в бік магазину не дивиться. Добре його знав і не міг зрозуміти подібної поведінки. Навіть очі, завжди примружені, аж округлими стали. Підійшов. Запитав: "Дай, подивлюся". "Що тут дивитись, рентген зробили, сказали - гіпс місяць носити. А я, що - каліка?! Була б тріщина чи перелом, а то якесь сухожилля". Поки говорив ці слова, знайомий оглянув ногу, почав її погладжувати і щось тихенько примовляти. Пройшла хвилина, друга. А потім і каже: "Ану спробуй злізти з воза". Чоловік сповз по "драбині", ступив на землю здоровою ногою, доторкнувся хворою... Переніс вагу тіла на пошкоджену ступню. Здивовано потупав біля воза туди-сюди. Зробив крок, другий і пішов. Може й забув подякувати своєму спасителю, бо не вмів і не любив хворіти, та і не такий в нього характер, щоб сидіти в гарячу пору без діла".

Друга - запис 2004р., розповів Віднійчук Петро Никифорович, 1951 р.н.:
"Було це весною 1967 року. Ходив я тоді до школи, у 9 клас. Грали в неділю у футбол на першій бригаді. Недобре ногу в грі поставив, пошкодив у голеностопі. Вмить розпухла. Ні ступити, ні стояти, ні йти. Повезли мене до діда "Повшедка" (Віднійчук Іван). Сидів старенький на лавці біля оселі: "Хм... Ходити не хочеш?" Виніс з хати табуретку, посадив мене навпроти. Ногу положив собі на коліно. Пригладжує від коліна до голеностопа і щось шепоче. Примовляв і гладив коло двох хвилин. Потім сказав: "Опускай ногу". Опустив і стала вона на очах зменшуватись від набряку. Біль ніби зняло і я вже міг не тільки стояти, але й помаленьку йти. А в наступну неділю я вже знову був на футбольному полі".

 

…

 

РОЗПОВІДЬ СУЧАСНОГО "РОДОВОГО" ЦІЛИТЕЛЯ ТРЕТЬОГО ПОКОЛІННЯ

Випадок перший. "Мій дід у молодості любив полювати. А охота, як кажуть, гірше неволі. Діло було на церковному святі. Люди празникують, а він за рушницю - і в бір на глухаря. Пішов по своїх місцях. Дивиться - сидить на сосні. Прицілився, вистрілив..., а він ближче сів. Вистрілив другий раз. Сидить... від побаченого волосся почало зводитись... Задом, і до хати. Більше свято на полювання не зводив.

Пригода друга. "Випасав корів у лісі і, направив їх до озерця, напоїти. Він їх жене, а вони чомусь не йдуть. Знає, що пити хочуть. Думає – піду гляну, що там. Приходить: селег сидить на воді, коли підступав ближче, той злетів, тільки вогонь полетів. І відразу всі корови пішли до води".

Оповідь третя. "Їздили ми в Москву на заробітки, жили у одного пенсіонера на дачі. Була вона велика, хазяїн виділив нам кімнату, дозволив користуватися телевізором. А у нас була автомашина, йому продукти з магазину доставляли. Він все життя пропрацював у ливарному цеху заводу "Серп і Молот". Часто скаржився на болі в спині, говорив, що це наслідок важкої роботи. Перепробував багато чого і усілякі мазі не допомогли. Я запропонував йому зробити "масаж". Разів зо три зробив. Наш пенсіонер повеселішав на очах. Ми вже від'їжджали, а він все дякував і дякував за зцілення. Говорив, що не може повірити, що від такого заходу йому полегшало.

Все це записано зі слів найменшого з чотирьох братів, який з дитинства цікавився практикою лікування, котрою володів його дід і батько. … Декілька років тому від людини середнього віку і поважної посади довелось почути про цікавий випадок 35-річної давнини: "Влітку хлопці плавали на човні по річці Стубло. Один з них порізав ногу. Серед однолітків знайшовся такий, що взявся "замовляти", щоб зупинилась кровотеча. І вона раптом припинилась. Замовляння, як його творити, передала йому стара бабця. Бо одного разу хлопчина був свідком, коли старенька "замовляла" кровотечу у корови, пораненої рогами. Вражений побаченим, онук попросив навчити його. Після побаченого хлопці примусили "малого чарівника" переказати їм молитву. З тієї пори замовляння назавжди перестало діяти, хоча пам'ять зберігає кожне слово до сьогодення".

…

 

РОЗПОВІДЬ АМАТОРКИ-ЦІЛИТЕЛЯ ТРЕТЬОГО ПОКОЛІННЯ

"Моя мати розповідала, що її батько, а мій дід Петро, лікував молодих хлопців, тобто надавав парубкам чоловічої сили. Одного разу, мамі тоді було 12-13 років, у дім дідуся привели молодого парубка для лікування. Як завжди всіх дітей вигнали з хати на подвір’я, а моя мама на той час сиділа на печі, і її ніхто не помітив. Коли дід почав лікування, то вже було пізно втікати, тому що мамина мама за таку цікавість карала дітей. Мамі довелося висидіти на печі до кінця лікування. І оскільки дитяча цікавість взяла вгору, вона бачила, як все проходило, а саме, що робив дідусь і які слова промовляв. Потім цей парубок одружився і мав трьох дітей... А я про цей випадок довідалась від мами, коли ми розкидали стару прибудову до хати – мені потрапив на очі незвичайний дерев’яний предмет, подібний до макогона, але у кілька разів більший. Тоді і розповіла мені мама ось цю дивну історію.

Взагалі мій дідусь був унікальний. Він знав дуже багато замовлянь: від вроків, подумок, звиху та інше. Коли через 30 років мама розповіла дідусеві про історію на печі, то він спочатку розізлився, а потім сказав, що мама повинна знати й інші замовляння. Дітей у сім’ї було восьмеро, але тільки мамі дідусь передав всі свої замовляння. В дитинстві я теж бачила, чула, як замовляє мама. Навіть одну з таких молитв запам’ятала (мені тоді було років 12). Запам’ятала і все. Пройшло може більше 15 років. Одного літа, коли я була на відпочинку, хлопчик звихнув ногу і я спробувала помолитись і у мене вийшло. Потім ще звертались люди, і я не змогла відмовити. Навіть був випадок, коли я вилікувала коня, який звихнув ногу.

Мій дідусь Петро помер перед Святою Трійцею. Коли ховали дідуся, був сонячний день. На небі не було жодної хмаринки, але на кладовищі, коли вже закривали домовину, пішов дрібний дощик. Бабуся мовила: "Коли помирають хороші люди, то природа за ними жалкує. От бачите який був ваш дідусь". Помер на 91 році життя, мамі "передав знання" на 10-11 років раніше".

 

...

 

ЦІЛИТЕЛІ БЕЗ ЛІКІВ – ЛЮДИ-"ГЕНЕРАТОРИ"

Пригадує житель з села Дібрівськ: "У молодості вдарився головою, лікувався по різних лікарнях. Лікарі поставили діагноз: "неврастенія застарілої форми". Дали на рік "легку працю". Постійно відчував слабість, терпли кінцівки, боліла голова. А дощову хмару міг визначити, як барометр. Засипав на ходу. Поїхав до жіночки у Вичівку. Вона "замовляла нерви". Посадила на стілець, почала щось шептати, а руками водити над головою. Я відчув ТЕПЛО, затерпання, мені стало добре і я не відчув, як заснув. З тої пори "нерви" мене не турбували".

Про неї також розповідає вдячний односелець. "Бутиха" (так її звали) шепотіла від неврозів і епілепсії. Такий випадок: побив баран дівчину 9 років, вона почала погано спати вночі, боялася темряви. Після двох разів "шепотіння" все пройшло.

Про подібного спеціаліста, але з іншого села пригадує В.К.В., 1950 р.н.: "Після перенесеного мікроінсульту, послідуючого лікування залишились деякі наслідки. В лівій стороні обличчя порушилось відчуття, віко погано змикалось. Порадили сходити до "баби". Був у декількох, але запам'яталась одна. Після привітання і короткого розпитування, вона підняла над моєю головою свою руку і не доторкуючись запитала: "Ви відчуваєте тепло?, Чи волосся трохи піднімається? ". Я ствердно відповів, бо відчув і те, і друге. Тоді вона сказала, що може мені допомогти. Ходив до неї двічі. Не знаю, що подіяло, але око стало закриватись краще".

 

...

 

"ЧАРІВНА" ТОЧКА ДІДА ПЕТРУКА

Розповідає наша сучасниця, родичка людини, якій були властиві надприродні здібності:

"Він лікував молитвами і травами людей і тварин. Односельців неохоче, рідко, чужим і худобі допомагав більше. Вперше допоміг, коли мені було 4 роки, хиталась на гойдалці, в результаті чого вивихнула і поламала пальця на лівій нозі.

Тоді він тільки швидко замовив біль, пальця не вправляв. Потім, коли собака налякала, він допоміг. Але частіше я навідувалась до нього, бо в мене з дитинства під грудьми болів живіт. Дід жив неподалік. Він брав мою руку і великим і вказівним пальцями правої руки масажував пучку великого пальця, щось шепотів, а іноді мені здавалось, що він про щось думає, або чимось замислений, і просто стискає м'якоть пальця. Біль відступала повільно, поступово ставало легше.

Ще пригадую... Було мені вже 29 років. Захворіла на жовтяницю. Лежала в лікарні три доби. Мій організм не сприймав ніякої їжі, ніяких ліків. Навіть фізіологічний розчин через крапельницю. Повіз мене чоловік до діда-родича (двоюрідний брат мого діда по матері). Приїхали, навіть у хату не заходили, бо він сіно гріб. Літо було. Взяв він мою ліву руку, подивився і каже: "У тебе трохи жовч розійшлась. Помасажував великий палець так само, як це було в дитинстві. Сказав, що буде добре."
Повернулась в лікарню. Чи то по дорозі назад, чи трохи пізніше, я відчула полегшення, не пам'ятаю. Але все пішло на краще”.

 

...

 

"ЗОЛОТИЙ" КИЙОЧОК БАБИ ПАРАСКЕВИ

Оповідає жителька села Серники:

"Моя свекруха народилась у 1905 році на Параскеву (14 жовтня по ст. стилю). Тому і ім'я носила таке ж. Володіла вона особливим даром, здатністю до цілительства. Отримала його від своєї свекрухи, разом з паличкою (кийочком). Була ця паличка розміром не більше 8 сантиметрів, завтовшки у палець, жовтуватого кольору, блискуча, гладенька, немов золота.

(За розповідями старих людей була вона частиною древніх дубових хрестів, які багато років простояли на кладовищі і скріпляли стрижнем - штифтом вертикальну і горизонтальну частини. За ветхістю вже не використовувались за призначенням. Існує версія, що вони могли робитися й з відшліфованої тріски дуба, в який поцілила блискавка і за тисячні долі секунди деревина втратила природну вологу і набула особливих властивостей, тобто фактор часу присутній в шматочку деревини у вигляді століть або блискавичний - прим. автора).

А лікувала вона такі хвороби: якщо "пожежа схопить", тобто на шкірі пляма з'являється і починає рости, або "родиме", "дике м'ясо". У дітей грижі пупочні і пахові, невеликі, якщо "пліву не порвало". Помолиться і починає легенько натискати чи доторкуватись тією паличкою довкола того, чого не повинно бути. Відступить від краю, обійде по здоровому тілу. Через певний час сеанс повторювала. І так два-три рази. Допомагало - і люди йшли. Зараз є ті, у кого грижі були в дитинстві, а після бабиного лікування зникли, плями і "родимі" загальмувались у розвитку, хоча дитина росла. Тепер тії люди вже в літах". З розповіді Полюхович Ганни із села Серники:

"Одного разу, коли моя мати тяжко захворіла, я звернулась до діда Петрука (Полюховича Петра), щоб помолився за здоров'я хворої. Прийнявши мене, дід взяв ліву руку і уважно подивився. Сказав, що моя хвора мати вже померла. Я цьому не повірила, адже коли я йшла з хати, вона залишалась ще живою. Проте, повернувшись швидко додому, я переконалась, що слова діда були пророчими..."

Оповідь Клімович Д.М.:

"Це сталось у весняну пору року, вже в полях зеленіло жито. Одного такого дня я помітила, що порося не хоче їсти. Що тільки я йому не давала. Так продовжувалось близько тижня, тваринка зовсім знесилилась. Вирішила піти до діда Петрука. Пішла. Розповіла. Він взяв мою руку, уважно подивився, потім промовив про себе молитву. Сказав, щоб я нажала зеленого жита і дала його поросяті. Я відповіла, що вже давала, а воно не їло. Тоді дід ще раз повторив свої слова і додав, що буде їсти. І справді, порося почало їсти зелене жито, а наступного дня, ходило, як нічого і не було..." А ось ще один випадок.

"На одній з вулиць села не один день, не один рік гралась ватажка дітей. Серед них – весела червонощока дівчинка. Та раптом одного дня, дівчинка зблідла, оніміла. Мати в розпачі побігла до діда за допомогою. А дід і каже: "Зроблено твоїй дитині на 7 років. Людина, яка робила це, не хотіла зла, вона просто звіряла, чи може вона щось зробити. От і все. А для того, щоб відробити, то ти повинна сказати на кого відробляти: на кота, на собаку, чи на когось із людей". – "Якщо хтось побажав моїй дитині такої біди, то нехай і їй буде те саме", - відповіла жінка.

Дід помолився, а коли жінка прийшла додому, то дізналася, що її доні набагато краще. А сусідка раптово заслабла і рівно 7 років не вставала з ліжка. Ніхто з лікарів не міг поставити діагноз. Не допомагали ніякі ліки. А на восьмий рік, сусідка, як ні в чому не бувало, встала і почала жити, як і жила колись раніше".

Пригода четверта (записана від Полюховича С. 24.11.03 р.):

"Ця подія сталася у 90-х роках. Ми з жінкою ходили на роботу позмінно. У нас щось не велись корови. Ми їх часто міняли. І от купили на Новому селі корову. Ніби і добру, поки не розстелилася. А як привела телятко, то навіть молока йому не вистачало, на очах в'яне і так цілий тиждень. Тоді ми згадали і про діда Петрука. І жінка пішла до нього. Розповіла йому. Дід сказав: "Корову продали, а молока не віддали". Помолився, дав якогось зілля і повернув хліб, який вона мала з собою. Сказав, щоб хліб ночував на столі у хаті і тоді дати трохи корові, а решту з'їсти самим. І все налагодиться. Ще навіть, як тільки прийшла від діда, то відразу видоїла три літри, чого до цього зовсім не було. Дід Петрук робив людям добро, він рятував людей. Такого діда вже у нас більше не буде".

 

Володимир ПЕРУНІН

 

Текст з сайту http://www.aratta-ukraine.com